Він хоробрий , прямолінійний , поважає рідних
Цьогорічне літо було просто клас! Я та мої друзі могли спокійно гуляти цілими днями, бо нас вже не докучали нудні шкільні вчителі. У червні я з батьками поїхав на море та дорбе там відпочив. Найбільше мені запам'ятолося як вистрибували дельфіни з спокійного, теплого і соленого моря. Це літо було дуже спекотним, тому мені завжди казали, щоб я вдягав панамку, але мені було байдуже, бо тільки би я бував ще раз на тому гарному пляжі. Ближче к кінцю літа мені ставало все сумніше, бо чудові дні підходили к кінцю. Так або інакше все мало б колись закінчитись, але я ніколи не хочу забувати ті емоції, які я відчував протягом усього літа!
Тема:уславлення того що рибалка був не байдужий до риби.Товаришував з рибой але пережив болючу втрату свого вірного товариша риби.
Слово модернізм означає новий . Література весь час змінюється , розвивається. Ніколи реально існуюча література не буває однолінійної . У середині 19 століття романтизм був дуже потіснений реалізмом , який зайняв провідне становище. У новаціях в кінці 40 -х – н.50 – х з’являються твори , з якими пов’язане уявлення про модернізм як про особливе напрямку.
Якщо класицизм , романтизм і реалізм – довгі періоди , модернізм відрізняється дуже великою мінливістю . Модерністи шукають нові шляхи освоєння дійсності , а практично – нова мова ( засоби передачі нового погляду на світ ) . Як тільки погляди затверджуються , модернізм повинен змінюватися.
Модернізм мав 3 різновиди:
1) Антиестетизм ( естетика – грец. Прекрасний ) – заперечення краси як цінності; присутній в житті і художньому творі ( Шарль Бодлер )
Шарль Бодлер – французький поет , на покоління молодше романтиків . Помер ще до навали німецьких загарбників ( у 2 пол . 60- х). Він ввібрав в себе літературу романтичну , був на ній вихований , і реалістичну , яка розвивалася разом з ним. Ні те , ні інше , мабуть, його не задовольняло . Бодлер побачив дійсність по-своєму. Його погляд на життя надзвичайно песимістичний. У його творах відштовхується краса і осмислюється життя . Його людина живе у вкрай несприятливому оточенні . Центральна тема – самотність , і навіть приреченість творчості людини . У романтиків поет ніс у собі творчі можливості , це було прекрасно. У Бодлера поет нічого прекрасного внести у світ не може. Краса – це кажимость , ілюзія. Суб’єктивним можливостям поета не реалізуватися .
<span>На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька.</span><span> Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала.</span><span> - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька.</span><span> - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати.</span><span> - Як це?</span><span> - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою<span> </span>– вона мене й поллє.</span><span> Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна!</span><span> Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати.</span><span> - Приєднуйся! – гукнула.</span><span> - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю.</span><span> Біленька здивувалася:</span><span> - А що робитимеш, коли вітер нападе?</span><span> - Домовлюся.</span><span> Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими.</span><span> Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона.</span><span><span> </span>Аж раптом одного дня налетів Буревій.</span><span><span>-<span> </span></span>Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар.</span><span> Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. </span><span> - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева.</span><span> - Я не хочу, - заплакала берізка.</span><span> - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер.</span><span> Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька.</span><span> - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий?</span><span> - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.</span>– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло?<span> - Я тебе не боюся, - відказала берізка.</span><span> У Буревія мову відняло.</span><span> - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш?</span><span> - Знаю.</span><span> - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької.</span><span> Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й<span> </span>крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося.</span><span> - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть.</span><span> А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку:</span><span> - Ти як?</span><span> - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані…</span><span> - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка.</span><span> - Правда?</span><span> - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати.</span><span> – Я згідна, - промовила Тоненька.</span>З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася! <span>
</span>
