Музика – невід’ємна частина культури будь-якого народу. В українців музична культура сягає своїми коренями у древні часи. Це, насамперед, обрядова поезія та пісні, обжинкові пісні, голосіння. З 15 ст. розвивається суто українські фольклорні жанри – думи та історичні пісні, кобзарське мистецтво.
Українська пісня та українська бандура – це два невід’ємні скарби нашого народу, які неможливо відібрати, знищити, продати, які завжди будуть дивувати і зачаровувати світ. Кобзарі-бандуристи споконвіку були носіями національної ідеї, несли в народ правду про його героїчне минуле, кликали до боротьби за волю України.
Краса української пісня відома на весь світ, а коли вона доповнена чудовими звуками бандури, то стає неоціненним скарбом. Мистецтво бандуриста - це художній синтез співака і виконавця на інструменті, що створює ефект неповторного звучання. Це прекрасне поєднання різних тембрів – людського голосу і чарівних звуків бандури. Створення оригінального бандурного супроводу з різними видами фактури допомагає глибоко розкрити зміст творів, підкреслити їх національний дух.Видатним представником кобзарського мистецтва у ХІХ ст. був Остап Вересай. Завдяки своєму таланту Остап Вересай пробуджував у слухачів почуття поваги до своєї історії, високі естетичні та патріотичні почуття, що високо цінували Т. Шевченко, П. Куліш, І. Карпенко-Карий, М. Лисенко, О. Русов, П. Чубинський, які пропагували творчість Вересая та опікувалися його долею.
У 1930-тих роках, під час боротьби з націоналізмом, більшість кобзарів було репресовано, що спричинило до значної втрати кобзарської традиції.
<span>Згодом у 1950-х роках майстром І. Склярем було створено сучасний тип бандури, який посів провідне місце серед українських народних інструментів у системі музичної освіти, професійного та аматорського виконавства.</span>
Це портрет Василя Жуковського.
<span>Що таке краса?
Напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. Я
вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а
тому - й розуміння світу.
Краса - дещо непідвладне людині: ми не
можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. Ми
лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. Проте вона необхідна
людству. Лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. Як би
ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? Це, на мою думку,
неможливо. Я вважаю вислів Джека Лондона справедливим: "<span>Краса -
абсолютна. Людське життя, все життя підкоряється красі. Краса вже
існувала у Всесвіті до людини. Краса залишиться у Всесвіті, коли людина
загине, але не навпаки. Краса не залежить від незначної людини, що
борсається у багнюці". Наше життя повність підкорюється красі, а тому
дуже важливо вміти бічити та цінувати її.
Отже, погляньте
навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? Напевно, просто
зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх,
звісно, набагато більше). Ми звикли не цінувати те, що маємо, не
розуміти, як це важливо для нас. Я вважаю, потрібно слідувати пораді
Олександро Д'Авенія: "</span><span>Шукати красу всюди, де тільки можна
її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. Для цього і живу на
світі". Лише тоді, коли ми навчимося бачити прекрасне на Землі, ми
побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.</span></span>
