Напишу коротко головні думки,а ви вже самі вирішіть чи потрібно воно вам
Наше історине минуле насичене різними подіями,багато чому ми зобов'язані нашим предкам.Сучасна молодь повинна задуматися на які жертви йшли вони,аби досягти свободи та незалежності,вони не здавалися.Тому молодь повинна брати з них приклад,ніколи не здаватися,боротися до кінця.Зараз як ніколи наша країна потребує саме такої молоді.
Сивою давниною віє зі сторінок повісті
І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у
перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного
порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади.
Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий
батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній
дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя
й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих
давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких
говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім:
пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком,
головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він
допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут
прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб
навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й
розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від
розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та
дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу
людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не
знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив,
робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій
вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише
доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато
бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами
збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й
мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й
урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів.
Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність.
На громадській раді він відстоює права громади від князівських і
боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який
заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не
від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї
землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи
не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від
нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада
свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід
монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар
Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало,
а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це
своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку,
дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх,
доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і
для нас та передаватися наступним поколінням.
Автор А.І. Куригіна
Тема: “Хіба ревуть воли”: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва
Жанр : соціально-психологічний роман
Ідея : соціальні умови вмотивовують вчинки героїв роману, штовхають їх на слизьку дорогу.
Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.
Проблематика: Людина і суспільство,
Батьки і діти,
Добро і зло,
Народна мораль ,
Жіноча доля ,
Кріпацька неволя ,
«Пропаща сила» ,
Хабарництво
,
Ответ:
я вважаю, що Мирослава дуже смілива та кмітлива дівчина. Її вчинки не можно порівняти з будь-якою дівчиною або хлопцем. Кохання до Максима було настільки потужним, що вона була готова залишиться замість коханого у полоні.
На місці цієї героїні я б не стала вмовляти батька-зрадника відмовитись від монголів і піти в Тухольці, а я б зробила інакше. Коли була пастка я б не рахувала так, що це мій батько і монголи. Ні, якщо він обрав то це його вибір і це зрада. У пасці були би всі монголи, окрім Максима і я б усіх вбила, і врятувала коханого. Бо якощо не ми, то хто?
Объяснение:
Старалась, я просто не поняла тебе по плану ЗНО или просто
