очень легко бути пророком Таир
Трагікомедія - драматичний твір, що володіє ознаками як комедії, так і трагедії. У широкому сенсі - будь-який сюжет літератури, сценічного та образотворчого мистецтва, що поєднує комічне і трагічне."Сто тисяч" за жанром трагікомедія тому що в кінці Герасим Калитка пішов вішатись через фальшиві кюпюри, Герасим так і не зрозумів що гроші це не головне- це і є трагічним.
Синє небо угорі
Низько хмари затягнули
І тоді, неначе в грі,
Жовте листя сколихнулось,
Обернулось на м'якій землі і єдиним рухом
Красиво вкрилося усе ніжним білим пухом
У нашому великому та неосяжному світі існує дуже багато цінностей, при чому усі вони різні для кожної людини. Одні понад усе в своєму житті цінують гроші, прагнуть до збагачення та матеріального достатку. Інших турбує моральні надбання і духовність. Хтось повністю віддає себе обраній справі, вчиться, читає різноманітну літературу, а хтось найбільш усього цінує свій час. К слову сказати, що час – це одна з найбільших цінностей у житті людини, і його марна трата приводить до неприємних наслідків.
Достатньо часто ми сумуємо, якщо загубимо якусь дрібну річ і впадаємо у розпач, коли втрачаємо якісь більші цінності, але майже ніколи не шкодуємо, коли марно гаємо свій час. А ось якщо замислитися, то втрата часу в деяких випадках рівноцінна смерті людини, яку ніхто не в змозі зупинити. І якщо ми так сильно вболіваємо за людиною, яка покинула цей світ, то чому ж ми не сумуємо за назавжди втраченим часом? Адже й видатний український просвітитель, філософ та педагог Г. Сковорода у своєму афоризмі каже нам саме про це: «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
Український письменник Я. Дмитренко в одному із своїх творів застерігає нас, повторюючи відомий афоризм Г. Сковороди: “Мандрівник вічний – невблаганний час – іде вперед, його не зупинити”. Нам добре відомо, що усе на цій землі коли-небудь перестає існувати, і навіть час – швидкоплинний і незлічений.
Багато українських видатних діячів, письменників та поетів своїм життям та творчістю доводять людству, що не треба витрачати свій час на непотрібні та пусті справи. Ось і видатний український письменник і поет В. М. Сосюра закликає читачів:
«Працювать! Працювать безумовно!
Кожній хвилі нема вороття!
Ні! Я зовсім іще не заповнив
Золотої анкети життя».
Цей призив закликає людей берегти кожну секунду свого життя, бо “велике щастя — жить”, але, на превеликий жаль, життя може перерватися у будь який момент, а нам треба так багато усього успіти і зробити все, що нам покладено у нашому житті. А слова І. Франка “Працювать, працювать, працювати! В праці сконать!” закликають нас зайняти активну життєву позицію і віддатися своїй діяльності так, щоб вона билася в кожній клітині нашого єства. І. Франко вмів дуже цінувати свій час і вірно розумів вислів Г. Сковороди «З усіх утрат, утрата часу найтяжча».
<span>У сучасному суспільстві досить часто можна зустріти людей похилого віку, які, всупереч усе, молоді духом та душею і встигли зробити за своє життя так багато, що їм є що розповісти. Слухати ці розповіді дуже приємно. Такі люди завжди прагнуть нагадати нам, щоб ми берегли свій час, цінували кожну хвилинку свого життя та не витрачали його марно. Як каже іще одна життєва мудрість – “На годину спізнишся — за рік не доженеш”. І тому щасливою людиною буде той, хто зможе знайти сенс у своєму житті, але найщасливішою стане та людина, яка зуміє правильно використовувати час, який нам даний на втілення своїх мрій, на те, щоб після себе залишити слід на землі, який би ще довго нагадував нащадкам про наше існування.</span>
Картина «Козак Мамай» намальована понад триста років тому художником, чиє ім'я не збереглося. З того часу багато невідомих митців із народу створили багато подібних картин.
На передньому плані ми бачимо козака, який сидить під крислатим молодим дубом посеред широкого степу. Поблизу Мамая стоїть вірний кінь вороний. Він пильно дивиться, чи не ворухнеться десь там, у степу, зачаєний ворог.
Біля козака напоготові лежить бойове спорядження: мушкет, порохівниця і кварта, щоб мед-вино пити. Позаду нього стримить увіткнутий у землю гострий спис. На гілляці висить шабля, що втоми не знає і не щербиться ніколи.
Вдягнений Мамай, як і личить козакові, в широкі шаровари і жупан.
Степ мовчить, тихо навкруги — козак думу думає. А налетить вітер, зворухне оселедцем на козачій голові, розгорне пишні вуса. Стрепенеться Мамай і заграє на своїй бандурі:
Надія в мене певна — мушкет-сіромаха
Та ще не заржавіла шабля — моя сваха.
Ніякий ворог не міг злякати його, бо був він, як оповідають легенди, ні для кого не зборимим. Тільки свисне його шабля — так і покотяться голови нападників.
Історія свідчить, що саме цього козака на Запоріжжі ніколи не було. Але були тисячі до нього подібних.
У Мамаї відтворено збірний образ козацької України. Такі картини були здавна популярними в народі, ними прикрашали селянські хати.