Головний герой повісті «Ирій» – юнак за ім’ям Михайло Решето. Він мешкає разом зі своєю матір’ю у селі Пакуль, але постійно мріє про те, що у старших класах буде навчатися у великому місті. Михайло писав вірші, він слухався своєї матері, не займався дурницями, добре вчився, був добрим хлопцем і мрійником. Михайло був переконаним, що відірвавшись від рідного села, його улюбленого бузку, улюблених любистків вже ніколи не з’являться у його житті, вже ніколи він не повернеться до рідної домівки, адже в місті зовсім інше, більш цікаве життя, повне яскравих подій і пригод.
Пакуль – це вчорашній день, а ось ирій – це дивовижна країна, в якій «не буває зими, де карасі ходять на берег і мирно бесідують із щуками, а вовчиці вигодовують ягнят». Ирій – це країна майбутнього Михайлика. Але хлопець не відчув це, бо продовжив своє навчання у школі. Та він справді побачив нове, незвичайне життя. Наприклад, дядько Денис займався комерцією, бо «в його серці живе мрія про автомобіль».
Разом зі своїми новими товаришами звичайний український хлопець за три місяці місцевого життя позбувся негативних рис, і його життя плинуло за трьома головними правилами: бути готовим до самопожертви заради своїх друзів, керуватися розумом у своїх вчинках і казати правду.
Це дуже важливе запитання, яке потребує відвертої відповіді. Бути справжнім другом — досить відповідальна справа. Приятелів і знайомих у мене багато, а справжня подруга — одна. Ми знайомі з раннього дитинства й ще тоді заприсяглися одна одній у вічній дружбі і вирішили ніколи не розлучатися. У наших стосунках не було грубості, недоброзичливості, ми добре ставилися одна до одної і ніколи не вживали принизливих і кумедних прізвиськ. Нам подобалося разом проводити свій вільний час, мріяти. У нас ніколи не було конфліктів, сварки ж були незначними.
Коли ми подорослішали, то з’явилися нові інтереси. Нас і зараз об’єднують спільні погляди й смаки: ми цікавимося мистецтвом, любимо однакові фільми, читаємо однакові книжки, слухаємо одну й ту саму музику. Ми добре навчаємося в школі, тому що впевнені, що знання допомагають людині самовдосконалюватися й обов’язково стануть у пригоді в майбутньому.
Я дуже ціную нашу дружбу й уважно ставлюся до своєї подруги. До того ж умію зберігати таємниці, які вона мені довіряє. Я завжди приходжу їй на допомогу, по-справжньому радію успіхам своєї товаришки.
Мати справжню подругу — це щастя. Ти впевнений, що вона тебе ніколи не зрадить і завжди буде поруч з тобою в радості і в горі.
Сучасний читач може навчитися у Івана Сили бути справедливим, сміливим, відповідати за свої вчинки, допомагати слабшим, любити і поважати Людину.
Еней у поемі — козацький ватажок, «моторний і завзятіший од всіх бурлак», гульвіса, що легко зводить жінок і так само легко їх кидає без жодних докорів сумління. Еней полюбляє горілку, але п’є лише від нудьги («Еней тоді купався в бразі»); він сміливий і відчайдушний, але за розвагами та пиятикою він забуває навіть про мету свого життя, начертану на скрижалях небесних,— побудувати нове царство, і Зевс мусить не дуже чемно нагадувати йому про це. Побратимів собі він вибирав не по силі розуму чи відвазі, а по тому, хто міг більше випити. Не раз автор говорив, що Еней був «п’яний до втрати людської подоби, а потім мучився на похмілля, але, легковажний і безпечний, він і не подумав змінити спосіб життя. З похмілля у Енея «опухли очі, як в сови, і весь обдувся, як барило» Вдача Енея дуже суперечлива — він може бути «хлопець хоть куди козак», а може бути боягузом і плаксієм. Але такого героя вимагав стиль бурлеску, і автор з великою теплотою ставиться до свого героя: … моторний, Ласкавий, гарний і проворний, І гострий, як на бритві сталь. Боягузливість Енея: Побачивши Сівіллу вперше, Еней так злякався, що «не знав із ляку, де стояв». У пеклі він всього жахається, ховається за Сівіллу. Його лякають безконечні людські мандрівки, буря і висока хвиля. Наляканий гнівом Зевса, «божественний троянець» …піджав хвіст, мов собака, / Мов Каїн, затрусивсь увесь; / Із носа потекла кабака. Потрапивши в скрутне становище, троянський полководець іноді навіть плаче. Так, злякавшись бурі, яку підняли на морі Еолові вітри, «Еней тут крикнув, як на пуп / Заплакався і заридався, / Пошарпався, увесь подрався, / На тім’ї начесав аж струп» Еней – троянський полководець І. Котляревський наділив свого героя розумом та відвагою. У другій половині поеми Еней перетворюється з веселого гульвіси на дипломата та мудрого державного діяча, справжнього козацького отамана, що піклується про своє військо, поважає його, розуміє, що перемога — насамперед заслуга хороброго війська: Еней один не роздягався, Еней один за всіх не спав; Він думав, мислив, умудрявся… Еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська. Уміло організовує підготовку до бою і праці, будує фортецю, в бою винахідливий і розважливий. Разом з тим він людина хоробра, сильна і спритна: Махне мечем — врагів десятки / Лежать, повиставлявши п’ятки. В бою Еней — насамперед, лицар: «лежачих не займає», але захищає козацьку гідність і честь. Багато в нього й інших чеснот: «правдивий чоловік», «як бува у нас, хотів останнім поділиться » тощо. Еней – це збірний образ запорозького ватажка, у якому відтворені деякі риси українського народного характеру.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/eneyida-harakteristika-eneya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Поцупити – привласнити, вкрасти. (Вчора хтось поцупив горщик з квіткою.)
Злинув – 1) Злетів, піднявся вгору, в повітря. (Пташка злинула у небо) 2) Перестав існувати; зник. (хмара злинула) 3) Пройшов, минув. (ніч злинула)
Благайте – прохайте, упрошуйте (благайте батька тепер, щоб він вас не відправив додому за такі капості)
