Климко – сирота. щирий, добрий, працьовитий; мужній, вольовий; благородний, чуйний, уважний, турботливий, винахідливий. прагнення навчитися; відповідальний за доручену справу; шанобливе ставлення до дружби . Головний герой виявляє непереборну готовність дійти до заповідної мети, терпляче зносячи важкі випробування. Г. Тютюнник втілив в цьому творі свій ідеал людини у маленькій сирітській душі. Климко носив стільки доброти, милосердя, співчуття до знедолених і стражденних. Він не боявся в 11 років вирушити в далеку дорогу по сіль. Цей маленький лицар ризикував власним життям, щоб врятувати близьку йому людину. Образ Климка вимальовується з автобіографічного життя автора. Вразлива від природи, ніжна душа хлопчика стає ще чутливішою від пережитих подій у дитинстві і ще з малих літ він почувається самотнім, ніким не захищеним мандрівником. Усе своє коротке життя Климко більше піклувався про інших, ніж про себе. Утрати-вши єдину рідну людину, Климко не може опанувати себе, аж поки не виникла потреба опікуватися долею своєї вчительки. Доля немов винагородила хлопчика за високе благородство помислів і вчинків. Але зла було так багато, що воно не дало маленькому добро творцеві лишитися живим. Війна полонила всіх у свої обіймах… . Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей. <span>Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей. </span>
Головна думка твору : боягуз котрий переміг свій страх-найсильніша людина у світі! Товариство боягузів або засіб від переляку № 9. Саме таку назву надала писменниця цьому твору, адже : товариство боягузів було зібране в купу , тільки 9 засіб допоміг ,а всі інші 8 не спрацювали
ЕПІГРАФ: Спробуй один раз політ, і твої очі навічно будуть спрямовані в небо. Одного разу там побувавши, на все життя ти приречений тужити про нього. (Леонардо да Вінчі)
На шляху кожного з нас виникають свої проблеми, негаразди, коли здається, що життя скінчилося, що далі нема сенсу йти. Це, нажаль, не рідке явище у нашому світі. А скільки людей просто здалися, не намагаючись зробити хоча б щось! Я вважаю, це велика помилка! Завжди потрібно боротися з труднощами та пам'ятати: їх можна перемогти! Так, це важко, але якщо дійсно прагнути дістатися зірок, усе буде гаразд.
На мою думку, найважче у таких ситуаціях змусити себе до боротьби, адже зазвичай нашу сумніви, лінощі, думки про те, що ми й так останні (а тому нема сенсу витрачати свої сили), дуже заважають нам. Через це ми ладні покинути навіть найпотаємнішу мрію, просто складаємо руки. Я вважаю, цього робити ніколи не можна. Щодо мене, я завжди згадую вислови: "Якщо я здамся, нічого краще не буде" та "Якщо тобі важко, ти на вірному шляху". Це трохи придає мені сили, а ще більше - мій внутрішній дух. У будь-яких екстримальних (і не лише) умовах потрібно випустити свою волю, дух у небо, тоді й ти підведешся до небес. Так, це важко зробити, але потрібно привчити себе (це буде здаватися неможливим лише у перші декілька разів). Варто пам'ятати, що будь-яка мрія, будь-який полет у небо виховують у нас стійкість, мужність, сміливість, допомагає нам. Я вважаю, що той, хто був одного разу подумки у небі, ніколи не зможе забути смаку перемоги, волі, а буде згадувати про цей час із задоволенням, намагатися повернутися туди. Для таких людей межа - лише небо, лише вище нього вони ніколи не зможути стрибнути, зате там вони почувають себе впевненими, найкращими. Небо може дати велику силу.
Для мене небо - якась недосяжна, на перший погляд, мета. Усі ми будуємо якісь плани, яких намагаємося досягти будь-якою ціною. Проте якщо зробити це, ступити на шлях самовдосконалення, досягнення певної мрії, ми відчуємо аромат, смак неба, перемоги, а після цього вже ніколи не зможемо бути такими, як раніше. Люди, що досягли висоти, не дивляться вниз, на землю, а лише вгору та знають, що нічого неможливого немає, із усім можна впоратися, якщо захотіти. Політ у небо робить будь-кого вільним, гарнім, привертаючим увагу до себе. Хоча я не згожен з думкою, що небо може зробити людину безсмертною. Так, на духовному рівні це можліво, це допоможе до останнбої хвилини дивитися лише вгоду, не звертаючи уваги на інших, але на фізиологічному рівні це неможливо.
Коли мені кажуть про сміливість, політ у небо, я згадую про тих людей, тих льотчиків-випробувачів, які навіть після поразки не покидають улюбленої справи. На мій погляд, це показує нам, що й ми, звичайнісінькі люди, не повинні покидати початої справи, якщо зробили помилку, варто пам'ятати: небо завжди вище, і до нього не так далеко. Зате зробивши заплановану дію, ми отримаємо дещо більше, ніж час, або рани від падінь, ми отримаємо свіжість, почуття свободи, подих перемоги, прагнення до нових небес (а від них ми вже будемо не в змозу відмовитися). Ось що найважливіше!
Отже, пам'ятайте, що варто дивитися вгору, прагнути до небес: це зробить вас сільнішими, наймогутнішими. І нехай "Побачити небо - лише мить у мерехтливому, суєтному світі" (В. Борисов), але ніхто і ніколи не зможе тебе розлучити з ним, а подумки ви постійно будете повертатися туди, де живуть лише найкращі з найкращих, де завжди тихо, затишно та чакають на вас.
Прагніть до неба та перемагайте завжди!
Я прийшов у осінній ліс,як там красиво іще співають пташки які не полетіли в теплі краї .Милуючись лісом я замітив дивний кущ,підійшов до нього і зачарувався його красою.На ньому були червоні кетяги я простяг руку і один кетяг зірвав.Дивлячись на калину я уявив собі,що лісова Мавка з калини робить собі намисто,або вплетає у вінок з осіннього листя.Аж ось мою уяву перервала тиша,замовкли пташки.на землю впала чиясь тінь-то пролетів яструб.Пташки знову заспівали,радіснозаграли, защебетали.На дворі стало похмуро,збирається дощ я поспішив додому.Ідучи по доріжкі я натрапив на диво квітку але їїзривати неможна,вона занесена у Червону книгу.