він так сказав про Бориса Грінченка
На мою думку, сучасний патріотизм, це просто мода. Багато дівчат та хлопців чіпляють на себе стрічки з кольором прапору але навідь не думають, що через це можна постраждати. Вони думають тільки про те, що через нову вишиванку чи футляр для мобілки їх будуть поважати в компанії таких само дурнів, які женуться за популярністю та модою. Справжній патріотризм- він у серці, а не у новій футболці чи стрічці. Але мало хто це зараз розуміє...
Тарас Григорович Шевченко - великий відомий український поет. Так склалося що його життя буле тернисте й неспокійне, мов буйна порогиста ріка. Все почалося ще з дитинства. Малий Тарас був кріпаком пана П. Енгельгардта. Рано втратив матір. Батько одружився вдруге. Мачуха ненавиділа хлопчика найбільше за всіх дітей у сім'ї, часто сварила, била. Та проте Тарас був творчою людиною і проходив такі випробування долі. Разом зі своїм паном у 1831 році він переїхав до столиці Російської імперії - Петербурга. Тарасові в цей час виповнилося 17 років. Він уже навчався живопису у Вільно, а потім пан віддав свого кріпака на чотири роки в науку до модного на той час майстра Ширяєва. Учитель доручав хлопцю найпростіші роботи, хоча Тарас на той час був уже вправним художником. Уночі, після роботи, юний Тарас любив відвідувати Літній Сад. Він хотів стати справжнім художником, мріяв вступити до Академії мистецтв, та це було не можливо, він - кріпак. Саме тут ясними літніми ночами Тарас почав віршувати. Він писав про Україну, козаків, недолю батьківщини. Вже тоді у досить юному віці у нього зародився величезний талант. Талант живописця і митця, великого кобзаря і поета. Ще багато випробувань підготувала доля Тарасу. Кажуть, "Життя прожити, не поле перейти" або "Життя мов терниста нива - не вколовшись не перейдеш.", ці слова явно описують долю Шевченка. Та, не дивлячись на все це він зробив великий подвиг - став найвідомішим з українських поетів та чудовим художником. Теперішнє покоління має поважати великог Кобзаря.
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/klimko-harakteristika-geroya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua