Дійсно, Воланд захоплює читача своєю шляхетністю. Він пробачає й розуміє людей, яких споганило житлове питан-
ня, не заздрить протилежній стороні, спокійно й розсудливо , без зайвої жорстокості, робить те, що повинен робити. Чому? Мабуть, тому, що людей більш не треба спокушати, вони згодні майже на все заради того, щоб хоч трохи покращити чи збагатити розвагами своє життя. Що тут робити темній силі, коли мешканці Москви вже самі обрали суєти, дурість і самовпевненність? Воланд навіть зробив спробу довести існування Бога, але самовпевнені "фарисеї-"літератори навіть не слухали його. Як тоді , коли не чули вмовлянь Понтія Пілата.
Воланду залишилося "вмити руки" й спостерігати за подіями, отримуючи задоволен-ня.
Та духовна та інтелектуальна темрява , що володіла серцем та розумом народу , перебільшила все , що хотів би та міг би зробити спокусник.
-в першому: сонце - підмет, не могло пробитися - складений дієслівний присудок(такий присудок завжди складається з інфінітива і допосіжного дієслова)
- в четвертому: верби-матері - підмет, будуть стояти - скл. дієсл. присудок
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе.<span>
<span> Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючиінколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком</span></span>Автор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу. <span> На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. </span>Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.<span>
Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе - всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі .Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників.Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..." </span><span>Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей.</span>
Гей!,Толику Ходи но з нами на річку!
Томущо у карпатських гуцулів є такий звичай - якщо людину проводжати з веселощами, то на тому світі вона ніколи не знатиме суму.