Казку "Лис Микита" написав І. Франко. Ця казка входить до його збірки "Коли ще звірі говорили". У ній розповідається про лиса, який перекинувши на себе бочку олійної фарби синього кольору. Згодом, прийшовши у рідний ліс представився творінням Миколая Чудотворця. Він мені подобається своєю кмітливістю, вигадливістю, вмінням вийти із скрутного становища.
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків.
Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці.
Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів.
Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима.
Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.
Можу запропонувати таку історію з Іваном Силою:
Одного разу у селі Опеньки сталася незвичайна подія. Стара кобила важко
тягла за собою віз, позаду їхав її хазяїн Омелько. Несподівано віз струснуло,
щось шумно вдарилось, чоловік впав з возу і покотився додолу. На звук з хат
повиходили люди:
<span> -
</span>Ой,
лишенько! Кобила в яму провалилась, – переймалась баба Параска.
<span> -
</span>Як же
тепер витягати її, коли всі чоловіки на поле пішли? – питала баба Ярина.
Та й справді. Всі молоді та здорові роз’їхалися
по роботам, а в селі залишились самі старі й діти. Омелько встав, струснув з себе пил, а з ями тяжко
заіржала кобила.
Несподівано з-за рогу виглянула небачена в
Опеньках раніше машина. Задиринчала, зачухикала і зупинилась. З неї вийшов
здоровенний чоловік і назвався Іваном.
<span> -
</span>Що
сталось у вас? – спитав Іван.
<span>-
</span>Та
ось кобила в яму провалилась, а дістати ніяк не можемо.
І тоді сталось диво: самостійно Іван дістав кобилу,
без будь-якої допомоги. Люди зааплодували і причарувались силою такого великого
чоловіка:
- Велике вам дякуємо, Іване! Ви – справжня Сила!
Так і прозвали Івана Фріцака Силою.
Герасим Калитка - дріб’язкова людина, що трясеться над капіталом, як той Кощій, що «над златом чахне». Багатій втрачає спокій і сон, зривається на наймитах, дружині, слідкує за кожною крихтою хліба, бере в заставу волів кума, бо «так надежні-ше». А в результаті стає жертвою «жидівської» афери, бо бажання легкої наживи, заздрість до свого сусіда Жолудя просто засліплюють йому очі.
Для цього героя гроші-багатство й всьому голова:'Та це чортзна-що!Ви ударяйте на гроші-гроші всьому голова!'
Йому здається,що наймити мало роблять і багато їдять:"Настане день,то роботи не бачиш,а тільки чуєш,як губами плямають!"
Родинні почуття в Герасима Калитки притуплені власницькими інтересами.В одруженні сина на Пузиривні він шукає лише наживи:"Мені треба невістку з приданнім,з грішми..."А віддавши дочку заміж Герасим вілмовився сплатити зятеві обіцяний посаг.
У головного героя сліпа любов до землі:"Їдеш день-чия земля?Калитчина!Диханіє спирає..."та "Ох,земелько,свята земелько-Божа ти донечко!Як радісно тебе загрібати без ліку!" та "Я не буду панувати,ні!Як їв борщ,так і їстиму,як мазав чоботи дьогтем,так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю"
Дуже заздрив Жолудю,Пузирям і міг будь-яким шляхом бути кращим та багатшим від них:"Ой Пузирі!Глябіть,щоб ви не попались,а замість вас Калитку розіпре грошвою...Отоді я вам покажу,як хазяйнувать
