Андрій Самойлович Малишко був одним з тих літераторів, які разом з нашим народом долали складні шляхи XX століття. Він учителював, працював у «Літературній газеті», у роки Великої Вітчизняної війни був військовим кореспондентом. Після війни Андрій Самойлович працював у журналі «Дніпро». Здається, звичайний шлях радянського літератора. Але Малишко ні в якому разі не був тим, хто проміняв свій народ на пільги, даровані партійним квитком. І вірші поета переконливо доводять це.У вірші «Марина в небі голубім…» Малишко звернувся до теми співця — пророка й учителя. Мова тут іде про Великого Кобзаря. Хмара пролітає над Україною, і лежить її шлях на схід, туди, де «над Каспієм горбатим» минали роки Шевченкового заслання. Що може бути більш піднесеним, ніж діалог двох поетів? Малишко лише сподівається на такий діалог. Хмара принесе в далекі краї справжні дощі, які впадуть саме туди, де ступав наш геніальний Кобзар:«Тут шлях лежав і мліла спека.Тут він за всіх переболів».Доля Кобзаря, немов у дзеркалі, відбила долю всього народу. І пам’ять про Шевченкову славу робить нас тими, ким ми повинні бути — українським народом.«Палають вогні при дорозі…». Поетична уява Андрія Малишка оживляє в цьому вірші події давніх часів — набіг татар на Україну. Вороги ділять награбоване:«Бери собі матір із дітьми,Отару овець і волів.— Віддай мені шаблю-дамаску,Як сам ватажок повелів».Біль і гнів відчувається в цьому вірші. Малишко дуже стисло і яскраво подає картину набігу, кожна деталь тут працює на створення образу. «Палають вогні при дорозі…» ще раз доводить нам близькість поета до народу, адже будова й поетичні особливості вірша нагадують народні пісні та балади. Недовго торжествують розбійники. Козаки під проводом Петра Сагайдачного сповна відплачують за смерть і ганьбу, за сльози матерів та дітей:«І шаблі скреснули і впали,І порох покрив сіножать.Татарські порубані костіПід сонцем палючим лежать».<span>Андрій Малишко розумів велич людини праці, красу хліборобського труда, святість родової пам’яті. Ось кілька прикладів.</span>
символ материнської любові, відданості, мрії.
На пиши мне точний!!!Вопрос!!
Так само как тебе задали!!!
Просматривай любые ответы с подпиской Знания Плюс
Проверенный ответ
annaburyak777
Annaburyak777 Умный
Дати характеристику Павлусю з твору "Скарб" пропоную так:
Павлусь - головний персонаж твору "Скарб". Це єдина дитина у родині, про яку опікувались з самого раннього дитинства аж занадто. Хлопець звик до того, що батьки для нього - то ніби слуги, які виконують всі його забаганки. Неробство, бездіяльність, нудьга - ці слова якнайкраще характеризують життя Павлуся. Він звик нікому не допомагати, жити лиш у своє задоволення. Павлусь - справжній егоїст, який не переймається життям інших людей, навіть рідних батьків. Всі вважали, що "щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся". Але чи справді таке сите, проте бездіяльне життя можна назвати щасливим? Я вважаю, що ні. Павлусь - не найкращий приклад для наслідування. Це повний антипод справжнього українця, адже для людини позитивної характерними є риси працьовитості, щирості, любові до ближнього.
Сюжетна основа твору — проста. Поховання на Аскольдовій могилі ук-
раїнців-воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач
дізнається про те, що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони
були молоді й славні, що навкруги буяла чарівна природа... А їх немає не
буде вже ніколи. Вони навіки залишили те, що найбільше любили — свою
Україну.
Ліричний герой — збірний образ. Це тридцять мучеників. Це — український
цвіт! їхня загибель — початок кривавої дороги. Скільки ще того цвіту
загине? Що було далі, ми вже знаємо. Далі був геноцид... Така
перспектива думки. Від 1918 року до кінця XX століття.
У поезії «Пам'яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро —
символи життя, можливого щастя, радощів, Кривава дорога — нещасливе
майбутнє. Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а
навкруги буяє життя, ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого
лиха, такої втрати, неприродності смерті. Разом із юнаками загинули і
їхні ненароджені діти, онуки, правнуки, яким так і не судилося побачити
свою Україну.
Емоційному наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови,
закінченість думки у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск
болісної розповіді. Розділові знаки: тире, двокрапка, багатокрапка, знак
оклику й знак питання (у риторичному запитанні «На кого завзявся
Каїн?»), однакове закінчення й початок твору — усе сприяє створенню
відповідного настрою, наростанню емоцій. Влучні епітети (славних,
молодих, коханий, кривавих) і метафори {сонце квітне, вітер грає, рука
посміла знятись) Художньо збагачують твір.