<span>Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії
української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії
на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя
українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві.</span>
Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри,
віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін
по діброві…», «Ой під вишнею, під
черешнею».
І.
Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На
мою думку, йому чудово вдалось зробити це.
<span>Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «<em>золото – не
дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна
і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою,
шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір
свою на світі держить</em>». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі
лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені
здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «<em>всі матері
приміром ставлять її своїм дочкам</em>.» Крім того, вона «<em>так
обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!</em>». Наталка настільки
закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі
возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до
кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість,
життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки
одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість.</span><span>Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона
незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка. </span>
Вона навчає нас цінувати дружбу, розвиватися, бути людяним. Так, це дуже актуально, адже в наш час важко знайти справді вірних друзів.
В учебнике найди, в учебнике дофига его цитат
Ліричні вірші, вид лірики філософська.
Прийшла зима. На дворі заховалося сонечко. Птахи злякавшись морозу полетіли у вирій. Вдарили морози і посипали сніги. На дворі вже не було птахів і звірів. Навіть ті птахи які прилітають до нас на зиму, ховалися де не де. Але був один день, коли мороз злякався сонця і не вийшов на вулицю. Сонечко світило на всі боки. Із своїх нірок вилізли зайчики, і пташки заспівали свою пісеньку.
