План-характеристики образів Яви та Павла Іван Рева та Павло Завгородній — друзі-п’ятикласники. Пригода — невід’ємна частина життя хлопців. Риси характеру: а) доброта і чуйність; б) справедливість; в) винахідливість: г) гумористи, бешкетники, здатні на вигадку; д) зневажливо ставляться до навчання.
Ходиш мiж людьми, як мiж вовками. Одно - стережешся. Скрiзь настороженi вуха, скрiзь простягннi руки. Бiдний в убогого тягне сорочку iз плоту, сусiд в сусiда, батько у сина.
"Мiж людьми, як мiж вовками".
Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi.
Людей їдять пранцi, нужда, горiлка, а вони в темнотi жеруть один одного.
Льонька- сільський хлопець, що має піти у третій клас. Проживає разом з мамою в селі, де немає його однолітків. Льонька постійно щось вигадує, фантазує, він живе у світі фантазій. Хлопець дуже талановитий, має щире серце, прекрасну уяву. Його друзі: Адам - це вчений, який приїхав до села помирати; Ніна - вигадана подруга, яка приплила до нього на кораблику. Разом вони гуляють, лазять у білу печеру, слухають павукове радіо. Ніна настільки здається реальною, що навіть сам хлопець невпевнений, чи була ця дівчина, чи він її вигадав. Собака Рекс також був другом Льоньки. Вони удвох любили гуляти, але Глипа убив Рекса. Льонька бачить собаку і дружить з ним навіть після смерті. Льонька вміє дружити як із фантастичнимиістотами, так і з живими тваринами і людьми.
Звук павутинки - це невидимі оку людському прояви доброти, любові, милосердя. Це все, без чого неможливе існування світу. Звук павутинки можна відчути тільки серцем, щирим і не зрадливим, яке було у Льоньки, Адама і Ніни.
Повість «Тореадори з Васюківки» теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.
Вже з перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. І сміятися багато та весело. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім'я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і допоможе що-небудь придумати.
Ява і Павлуша не просто вигадники. Це дві «бомби уповільненої дії», хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б'є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.
Повість В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» вражає динамічністю подій. Не встигає закінчитися одна пригода з її головними героями, а вже починається інша. І щоразу фантазерам Яві та Павлуші, які сплутали вигадки з дійсністю, доводиться виплутуватися з комічних ситуацій.
Вони захоплено уявляють, як відбудеться вперше в історії Васюківки таке вражаюче видовище, як бій биків. Подивитися на тореадорів Івана Реня і Павла Завгороднього приїдуть з усієї України, їх покажуть по телевізору. Але що поробиш, якщо корова Контрибуція не розуміє добрих намірів сміливих тореадорів і заганяє їх у багно.
Відважні Ява і Павлуша готові врятувати сільського винахідника й умільця Фарадейовича. Але й ця пригода завершується комічно: вибухає не бомба, а глиняний глечик. Хлопці вкотре потрапляють у халепу. Замість винагороди їм доводиться ліквідовувати сліди свого перебування у хаті Фарадейовича.
Даремно не розуміють добрих намірів «тореадорів» ні їх рідні, ні односельці. Але друзі чужої іронії не сприймають. «От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці!» — каже про них дід Саливон. Ява і Павлуша сприймають дідові слова «за чисту монету». Вони згодні, щоб всі про них так говорили, щоб слава гриміла на всю Васюківку. Хоч слава про них і так гримить.
Б
<span>Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...</span>