«Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»· «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»· «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»· «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»· «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»· «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»· «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».· «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...»<span> Образ Тосі.</span>· «Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...»· «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».· «Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».· «Випусти... бо вони повмирають без води».· «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».· «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».· «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».· «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли допомогти. Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».· «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».<span>· «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась»</span>
Подумала она, но вдруг что то промелькнула в ее голове. О нет!-подумала она. как я могла?? как? зачем? для чего? для чего я взяла эти грязные деньги? что теперь будем с нами? со мной? но было поздно.. и она решила отдать все на волю господа Бога, тихо опустила голову, и медленно, глядя под ноги и что то бубня себе под нос, поплелась, куда глаза глядят.
Каждый человек мечтает о своём счастье, хочет создать для себя волшебный мир, сказку.
В произведении "Алые Паруса" рассказывается о девушке, которая ждала своё счастье и была вознаграждена. Мать у Ассоль умерла, а девушка жила с отцом. Её отец раньше был матросом, а когда вернулся, стал делать деревянные игрушки. Однажды Ассоль пошла в магазин, чтобы отдать игрушки отца продавцу, и заметила в корзине очень красивый кораблик с алыми парусами. Девушка опустила его на воду, и, вдруг, кораблик подхватило течение и понесло вперёд. Ассоль помчалась за корабликом. Игрушка привела девушку к одному человеку, который представился волшебником. Он предсказал ей, что однажды к берегу Каперны приплывёт красивый корабль с алыми парусами, на котором будет плыть прекрасный принц. Принц возьмёт её с собой на корабль и увезёт навсегда в прекрасную страну. Ассоль была мечтательной девушкой и поверила в это предсказание. С тех пор в городе её стали считать сумасшедшей. Но, Ассоль было всё равно: она жила этой мечтой. Девушка очень верила в то, что однажды за ней приплывёт принц на корабле под алыми парусами.
В то же время, далеко от Ассоль жил Артур Грей. Он родился в богатой обеспеченной семье и мог бы жить спокойной жизнью, но Грей искал приключений и, однажды, сбежал из дома и устроился юнгой на корабль. Артур очень старался, практиковался и через определённый срок он из юнги стал капитаном своего собственного корабля.
Однажды, он поехал со своим матросом на рыбалку. Грей там увидел спящую девушку. Она ему очень понравилась. Он снял со своего пальца самый дорогой красивый перстень и одел ей на палец. Затем, Артур отправился вместе с матросом в ближайший трактир. Там он узнал об Ассоль и предсказании. Ему захотелось его исполнить.
В этой прекрасной сказке, как и во многих других, счастливый конец: Грей приплыл к Ассоль под алыми парусами, посадил её на корабль, и они уплыли навсегда в прекрасную страну.
Суть этого произведения в том, что если очень верить и приложить усилия, то мечты сбудутся. Каждый человек творец своего счастья и, вся дальнейшая судьба, в его руках. (из всего то что написал выбери на одну страничку)
