Талановитий художник Віктор Васнецов намалював багато картин. Особливо відома «Богатирі».
На картині зображені три мужні силачі – захисники Київської Русі. Богатирі на конях – своїх вірних друзях. Вони вийшли у дозор на кордон держави. А навколо розкинулась безкрайня земля русичів.
У центрі зображений Ілля Муромець, виходець зі славного міста Муромля. Він вдивляється у далечінь. Жоден ворог на прийде на землю богатирів непомітним. Хоч насуваються хмари та небезпека, захисників ніщо не може злякати. Ілля великий, мужній та сильний, впевнений у собі. Для нього важка булава, немов пір'їна. На рахунку бувалого воїна багато перемог. Не одного ворога поклала його блискуча булава та довгий спис. По праву руку інший захисник Добриня Микитич. Він молодший, але також досвідчений вояка. Його рука тримає грізний меч. Він завжди готовий боронити рідну землю. По ліву руку від Муромця - молодий Попович. Хоч і літ йому не багато, але помітна його спритність та відвага. На обличчі не видно ні краплі переляку. Далеко летять його стріли та влучають у ціль.
На головах раті князя блискучі шоломи. Надійні своєю міцністю обладунки захищають їх від ворожих стріл. Вороний, білий та рудий коні, мов три брати, вірно служать воїнам. Вони сильні, ситі та у гарній кольоровій збруї. Видно, що богатирі піклуються про них.
Далекий горизонт позаду воїнів підкреслює величавість та значущість захисників. Пастельна палітра робить героїв картини живішими, глядач забуває, що перед ним міфічні персонажі билин.
Русичі можуть спати спокійно, коли у дозорі стоять відважні захисники: Ілля Муромець, Добриня Микитич та Олексій Попович. Можна порадити усім подивитися на картину, щоб оцінити високу майстерність художника.
Талановитий художник Віктор Васнецов намалював багато картин. Особливо відома «Богатирі».
На картині зображені три мужні силачі – захисники Київської Русі. Богатирі на конях – своїх вірних друзях. Вони вийшли у дозор на кордон держави. А навколо розкинулась безкрайня земля русичів.
У центрі зображений Ілля Муромець, виходець зі славного міста Муромля. Він вдивляється у далечінь. Жоден ворог на прийде на землю богатирів непомітним. Хоч насуваються хмари та небезпека, захисників ніщо не може злякати. Ілля великий, мужній та сильний, впевнений у собі. Для нього важка булава, немов пір'їна. На рахунку бувалого воїна багато перемог. Не одного ворога поклала його блискуча булава та довгий спис. По праву руку інший захисник Добриня Микитич. Він молодший, але також досвідчений вояка. Його рука тримає грізний меч. Він завжди готовий боронити рідну землю. По ліву руку від Муромця - молодий Попович. Хоч і літ йому не багато, але помітна його спритність та відвага. На обличчі не видно ні краплі переляку. Далеко летять його стріли та влучають у ціль.
На головах раті князя блискучі шоломи. Надійні своєю міцністю обладунки захищають їх від ворожих стріл. Вороний, білий та рудий коні, мов три брати, вірно служать воїнам. Вони сильні, ситі та у гарній кольоровій збруї. Видно, що богатирі піклуються про них.
Далекий горизонт позаду воїнів підкреслює величавість та значущість захисників. Пастельна палітра робить героїв картини живішими, глядач забуває, що перед ним міфічні персонажі билин.
Русичі можуть спати спокійно, коли у дозорі стоять відважні захисники: Ілля Муромець, Добриня Микитич та Олексій Попович. Можна порадити усім подивитися на картину, щоб оцінити високу майстерність художника.
Мати Лукаша - доросла жінка з досвідом. Дуже любила сина, але завжди казала, щоб Лукаш працював. Бо він весь час грав на сопілці. Хоч вона і любила його, але все ж таки одружила на заможній вдові Килині. А в кінці зненавиділа улюблену Килину. Мати не любила Мавку. (Взагалі, у творі про неї багато мови не йдеться)
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.