В городе Стокгольме живет самая обыкновенная шведская семья Свантесон, состоящая из пяти человек – папы, мамы и трех ребят: Боссе, Бетан и Сванте (которого все называют Малышом). Малыш – самый обыкновенный семилетний мальчик, но жизнь его сильно меняется после знакомства с необыкновенным существом по имени Карлсон.
Этот маленький, толстенький, самоуверенный человечек в первый же день демонстрирует Малышу свои навыки по запусканию паровых машин, при этом участь, постигшая новенькую машину Малыша (а она взорвалась на мелкие осколки), его совершенно не волнует. «Пустяки, дело житейское!», — говорит Карлсон, и обещает Малышу новую машину взамен испорченной.
Мальчик, восхищенный своим новым другом, рассказывает о нем родителям, но наталкивается на непонимание и недоверие. Конечно же, взрослые уверены, что друг Малыша не настоящий, а только воображаемый (ведь иногда детям свойственно придумывать себе несуществующих товарищей и сваливать на них вину за свои проделки). Но для Малыша все это не важно, ведь теперь у него есть друг, с которым можно веселиться, проказничать и играть (ведь Карлсон – лучший в мире во всем, в том числе и по играм), и за это ему можно простить все капризы и эгоистичные поступки.
Вместе они посещают маленький домик, в котором живет Карлсон, а потом отправляются на прогулку по крыше, во время которой энергичный толстячок умудряется не только успокоить плачущего ребенка, но и спасти приезжего деревенского парня от двух жуликов, Филле и Рулле. Кстати, нашим героям предстоит еще не раз встретиться с этими ворами, и из каждого противостояния Карлсон выходит победителем.
После нескольких невероятных приключений, пережитых двумя друзьями, маленьким мальчиком и «мужчиной в самом расцвете сил», Малыш окончательно привязывается к Карлсону. Одним из счастливейших дней в жизни Малыша становится его День Рождения, когда родители дарят ему собаку Бимбо и наконец знакомятся с таинственным Карлсоном.
После того, как Малыш отказывается от путешествия на пароходе, не в силах расстаться с Карлсоном на целых две недели, в дом Свантесонов приезжают фрекен Бок («домомучительница» Малыша) и дядя Юлиус. Малыш не в восторге от случившегося, но ради того, чтобы продолжать играть с Карлсоном, он готов на любые жертвы.
Карлсон же горит желанием познакомиться с гостями Свантесонов, и, само собой, не упускает случая немного пошалить: выводит из себя фрекен Бок и дает в честь приезда дяди Юлиуса громкий «салют» (в виде выстрела из пистолета), после чего несчастный пожилой господин падает в обморок. Конечно, этими выходками Карлсон настраивает их против себя, но после того, как самый лучший в мире укротитель жуликов ловит воров Филле и Рулле и невольно провоцирует развитие романтических отношений дяди Юлиуса и фрекен Бок, он приобретает в их глазах статус чуть ли не героя.
<span>Повествование обрывается на самом, казалось бы, интересном месте, тем самым давая волю фантазии читателя. Ведь на этом приключения Малыша и Карлсона, вне сомнения, не заканчиваются.</span>
Дуже часто ми чуємо: "Ти цього не гідний", "Тримай свою гідність", "Він гідна людина"... Все це примушує нас замислитись, а що ж таке гідність? Кожна людина по-своєму розуміє поняття «гідність». Для одного це просто вміння відстоювати свою точку зору, переконувати в її правильності інших. Другий гідністю вважає гордість і непокору. У третього почуття гідності асоціюється з приреченістю до самотності. У моєму ж розумінні, гідність є однією з найважливіших рис кожної людини. Адже тільки людина, що має почуття особистої гідності, за будь-яких обставин посяде відповідне місце в суспільстві. Як же стати гідною людиною? Що зробити, щоб заслужено здобувати повагу інших? Для цього людині необхідно виховувати в собі такі риси характеру, як чесність, порядність, щирість, доброзичливість, толерантність, а також патріотизм. На почутті власної гідності ґрунтується самоконтроль людської особистості, вимогливість людини до себе. Разом із совістю й честю гідність є засобом усвідомлення людиною відповідальності перед собою та іншими. Гідна людина ніколи не дасть себе в образу і не дозволить принижувати. При цьому з глибокою повагою ставиться до свободи особистості інших людей. Така людина не стане навмисно заподіювати іншим незручності, біль і страждання, а навпаки, своєчасно допоможе. Гідна людина ніколи не зазнається, а залишиться скромною. Філософ Мішель де Монтень писав, що справжня людська гідність схожа з річкою, бо найглибша водойма найменше шумить.
Я вважаю, що людська гідність - це крихкий і безцінний скарб людини, на якому тримається наше суспільство. Тому відкинемо погані думки і будьмо гідними нашого минулого, теперішнього і майбутнього!
Михайло Коцюбинський біографія Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника.
Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).
Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись.
У 1885 р. увійшов до підпільної «Молодої громади», за що був притягнутий до судової відповідальності.
У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.
Почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду.
Потім працював у Криму. Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».
1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником.
Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.
Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника.
У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. 1911 — «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше.
Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.
Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові.
Твори Михайла Коцюбинського:
Харитя (1891)
На віру. Повість (1891)
Маленький грішник (1893)
Помстився (1893)
Казка «Хо» (1894)
На крилах пісні (1895)
Для загального добра (1895)
Відьма. (1898)
По-людському (1900)
Дорогою ціною (1901)
На камені (1902)
етюд «Цвіт яблуні» (1902)
Під мінаретами (1904)
Сміх (1906)
Він іде! (1906)
Persona grata (1907)
В дорозі (1907)
Intermezzo (1908)
Дебют (1909)
Fata morgana (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
Сон (1911)
Тіні забутих предків (1911)
Подарунок на іменини (1912)
Хвала життю (1912)
