Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицiєю, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберiг, як символ своєï любовi. I це була найдорожча рiч, яку вiн зберiгав протягом довгих рокiв, бо мати нiби вгадала синову долю, вишила ïï на полотнi.
<span>Поет пiдiбрав такi задушевнi слова, так зумiв виразити почуття багатьох людей, що вiрш став улюбленою народною пiснею для багатьох поколiнь.</span>
1) цікаві фарби осені ( жовтий , коричневий , червоний , помаранчьовий) 2) хотілося читати усе далі й далі . Прости 3 не знаю
Книжка “Боривітри” — заключна частина роману епопеї, де розповідається про повстанський рух на теренах Західної і Наддніпрянської України від 1943 року і до Євромайдану. Володимиру Шовкошитному як патріотові не байдужі ні доля держави загалом, ні щирі прагнення його соратників і близьких по духу людей разом змінити хід Історії. У “Боривітрах” дійова особа — Тарас Федорович — це сам автор, притомний українець із тверезим почуттям гумору. Самоіронія у смертельні хвилини Майдану допомагала виживати. Хоча пан Володимир зізнався, що майданівці трималися ще й на енергетиці повстанського духу, який докотився з лісів часів УПА аж до Майдану—2014.
А найбільшим щастям нині для автора стала реалізація цієї ідеї — виваженого аналізу повстанського руху на теренах України.
Письменник завжди був активним учасником державотворення і соціальних порухів у суспільстві. Власне, його критичне світосприйняття дійсності додає впевненості, що українці таки серед основних націй землян На певному етапі прочитання книги стає зрозумілим, навіщо автор у літературній обробці оприлюднив документи з грифом “Секретно”. Таким чином Володимир Шовкошитний робить суспільний виклик, щоб читачі змогли розібратися самі в суті української державності. Болючі питання історії України не дають письменнику спокою й досі. Своїм романомепопеєю він нагадує політикам, що дискусія про історичну правду долі нашої держави не скінчилася. Для суспільства протистояння в аспекті національної ідеї ще актуальне.
<span>Автор роману разом із його героями шукає відповіді на низку болючих питань: “Чому ж українська земля споконвіку потерпає від розбрату і чи є ліки від міжетнічного взаємознищення? І що є Свобода для українця? І якою має бути правди сила? І що розділяє народ на два ворогуючі табори, і як любов зміцнить патріотичне світосприйняття Двох, котрі у вирі руху історії держави стали єдиним цілим задля захисту України?”.</span>
Чи бути, чи не
бути - ось питання.
Що благородніше?
Коритись долі
І біль від
гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись
в герці з морем лиха,
Покласти край
йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати:
вічний сон врятує,
Із серця вийме
біль, позбавить плоті,
А заразом
страждань. Чи не жаданий
Для нас такий
кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й
снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни
присняться після смерті,
Коли позбудемось
земних суєт?
Ось в чім вагань
причина. Через це
Живуть напасті
наші стільки літ.
Бо хто б терпів
бичі й наруги часу,
Гніт
можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту
любов, несправедливість,
Властей сваволю,
тяганину суду,
З чесноти
скромної безчесний глум,
Коли б він
простим лезом міг собі
Здобути вічний
спокій? Хто стогнав би
Під тягарем
життя і піт свій лив,
Коли б не страх
попасти після смерті
В той край
незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався?
Страх цей нас безволить,
І в звичних
бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не
відомих нам.
Так розум
полохливими нас робить,
Яскраві барви
нашої відваги
Від роздумів
втрачають колір свій,
А наміри високі,
ледь зродившись,
Вмирають, ще не
втілившись у дію.
Але тихіш!
Офелія! Згадай
<span>Мої гріхи в
своїй молитві, німфо.</span>
Вона дізнається про все
Лелека в дзьобі принесе
А-у курлик: "Ось вам малий,
Димитрій, але не святий!"
І розгорну хустину ту
Сам впав, до тями не дойду
Лелека сина принесла....
Я жінку привітав "УРА!"
Владика є, і він наш син!!!