Герой нечего не может делать усталый(((
Ранні роки<span>Іван Франко народився 27 серпня 1856-го року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині, поблизу Борислава, в родині заможного селянина-коваля Якова Франка. Мати, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Свою селянську ідентичність, що виявлялась у подиву гідній працелюбності й невибагливості в побуті, Франко зберіг до кінця життя.</span><span>Навчався спочатку в школі села Ясениця-Сільна (1862–1864), потім у так званій нормальній школі при василіянському монастирі Дрогобича (1864–1867).</span>Коли Іванові було дев’ять років, у 1865 році, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.Коли Іванові було 15 років, в 1872 році, померла мати. Вихованням дітей стала займатися мачуха.<span>1875-го року закінчив Дрогобицьку гімназію (нині — Дрогобицький педагогічний університет).Залишившись без батьків, Іван був змушений заробляти собі на життя репетиторством. З свого заробітку виділяє гроші на книжки для особистої бібліотеки.</span><span>У багатьох автобіографічних оповіданнях Івана Франка («Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben») художньо відтворено атмосферу тогочасної шкільної освіти з її схоластикою, тілесними покараннями, моральним приниженням учнів. З них довідуємося, наскільки важко було здобувати освіту обдарованому селянському хлопцеві. Він жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці Дрогобича, нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»). Уже навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам годинну лекцію вчителя; знав напам'ять усього «Кобзаря»; домашні завдання з польської мови нерідко виконував у поетичній формі; глибоко й на все життя засвоював зміст прочитаних книжок. Серед його лектури у цей час були твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Загалом особиста бібліотека Франка-гімназиста складалась з майже 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. У цей же час Франко починає перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда); під впливом творчості Маркіяна Шашкевича й Тараса Шевченка захоплюється багатством і красою української мови, починає збирати й записувати зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).</span><span>Восени 1875-го року Франко став студентом філософського факультету Львівського університету. Спочатку належав до москвофільського товариства.[1] Під час навчання матеріальну допомогу Івану Франку надавав Омелян Партицький.[2]. </span>Перший період творчості<span>Перший період творчості Франка визначають його політичні поезії, своєрідні народні гімни: «Каменярі» (1878), «Вічний революціонер» (1880), «Не пора…» (1880) та ін., повісті «Boa constrictor» (1881),«Борислав сміється» (1881), «Захар Беркут» (1882), низка літературознавчих, публіцистичних статей.</span>
Між фольклором і літературою існує тісний зв’язок, обумовлений специфікою словесної творчості, в якій відображаються уявлення людини про навколишній світ і закономірності розвитку суспільної свідомості. Однак у фольклорних і літературних творах є принципові відмінності, що визначають їх характерні риси та особливості.
Фольклор в широкому сенсі – це історично сформоване, що ввібрало народні традиції колективне співавторство, яке передає в усній або ігровій формі поетичне узагальнення досвіду багатьох поколінь. Серед фольклорних жанрів виділяють обрядові, пісенні та епічні. До епічних жанрів відносяться казки, перекази, билини, легенди, оповіді, а також малі форми усної народної творчості:
прислів’я;
приказки;
загадки;
анекдоти.
Слово «фольклор» часто вживають у вужчому значенні – для визначення змісту і способу створення словесних художніх образів, властивих саме цим жанрам.
Зародження літератури як виду мистецтва в багатьох культурах пов’язане з розвитком народного епосу. Він служив основою літописів і життєписів святих; принцип розповіді, запозичений з фольклорних казок, використовувався в побудові сюжетів авантюрних і шахрайських романів – прообрази багатьох жанрів сучасної прози; образний лад і ритмічна організація билин, історичних, обрядових пісень знайшли відображення в авторській поезії.
Однак літературні твори не підпорядковувалися фольклорним канонам, мали більш складну композицію, довільно розвиваючий сюжет і могли існувати тільки в письмовій формі, оскільки кожний з них представляв собою оригінальний твір, створений однією людиною.
Іван Франко у повісті «Захар Беркут» звертається до
сивої давнини. Він хотів показати, що гармонійне співжиття людей
виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність,
витримує будь-які випробування.«Захар Беркут» —
героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. Автор
осмислив і показав події ХІП століття, оживив картини героїчної
боротьби. Про ті часи, які описав Іван Франко, збереглося мало
історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та
переказів. Подібний епізод про знищення монгольської навали і про
допомогу сил природи згадується у переказі, записаному від Миколи
Гасинця із Закарпаття та в передмові до поеми «Собутка» польського поета
Українська пісня — це поетична біографія українського народу. Виринають із сивої давнини Байда Вишневецький, славний козак Морозенко, Іван Богун, Устим Кармалюк і кличуть до бою за Батьківщину, її свободу. Пісня — це наша історія, наша гордість і слава. З пісні покоління за поколінням черпає духовні сили, мудрість. Вона супроводжує людину протягом життя. Вона допомагає хліборобу у полі, трудівнику за верстаком, господині в обійсті. Пісня допомагає у горі і звеселяє у щасті. Пісня вчить любити Батьківщину, боротися за її волю, допомагає осмислити минуле.
Українська народна пісня буде завжди чарувати світ своєю довершеністю.
