Тема цієї казки полягає в тому, що навіть спражні друзі, можуть в будь-який час вас зрадити... Якось так)
<span><span>Українські народні звичаї і традиціїНаш народ має багату культуру, величезний скарб якої складається з цінностей, надбаних багатьма поколіннями. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в українських звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них — світовідчуття та світосприймання нашого народу. У них пояснюються та обґрунтовуються взаємини між людьми, цінність духовної культури окремої людини і народу взагалі.Дуже тісно народна творчість пов'язана із звичаями, що являють собою закони, якими українці керувались щоденно.Як і рідна мова, звичаї об'єднують людей в один народ. Того, хто забуває звичаї, карають Бог і люди, а, за українським повір'ям, у батьків, що не дотримуються звичаїв, народжуються діти, які стають вовкулаками.Дохристиянські звичаї гармонійно переплелися з релігійними, утворивши обряди, які ми маємо на сьогодні: колись Різдво припадало на свято зимового повороту сонця, вісника врожаю та щастя, про що й співається у колядках. У них переплелися мотиви хліборобські, військові, казково-фантастичні, весільні та біблійно-релігійні.Обряди охоплюють все життя людини від народження до смерті (пологи, запросини баби-повитухи, відвідини новонародженого та породіллі, хрестини, дівування, заручини, весілля, поховання); всі сфери людської діяльності та сільського господарства (заклик весни, веснянки, перша борозна, зажинки, жнива, обжинки, Спас).<span>Сімейне життя традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі визначали певні етапи життя та розвитку, а весілля являло собою справжню народну драму, до якої включались ігрові дії, танці, співи, музика. Народження дитини завжди було визначною подією в житті родини, адже за народним уявленням «хата з дітьми — базар, а без них цвинтар». Вагітну жінку не можна було лаяти та ображати. їй слід було якомога довше приховувати вагітність, щоб ніхто не знав і не врік, щоб не тяжко було родити. Аби дитина була здоровою, до першої купелі лили свячену воду. Дівчаткам додавали меду, молока та квітів, щоб були гарними, а хлопчикам — дев'ясилу, щоб росли здоровими та дужими.</span></span></span>
Україна завжди славилась своїми сильними людьми. Проте раптово серед незаслужено забутих силачів віднайшлась істинно прекрасна і чарівна людина Іван Сила, справжнє прізвище якого Фріцак. О. Гаврош у своєму творі "Неймовірні пригоди Івана Сили" спробував відтворити образ уславленого українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети. Іван втілює себе риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте у такому вчинку Іван показав свою добродушність.І дуже прикро, коли поряд із благродство співіснує неправда та зажерливість. Іван Сила - сильна з дитинства людина. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його заслуги ще у щоденній праці. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не тяжка робота над собою та власним тілом. Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. О. Гаврош не порушив закону жанру казки, адже зрештою добро і благородство перемогло.
Найкращий подарунок людині — це її життя. Воно дарує радість, натхнення, любов, спілкування, красу і велич природи, щастя. І я вважаю, що від людини залежить, як вона використає для себе ці дари — чи обере вона шлях пізнання світу, чи буде гнатися за багатствами і владою, чи буде творити красу. Тому мені здається, що, власне, сама людина обирає собі шлях: чи пізнавати і поповнювати світ і себе красою, чи втратити назавжди світ прекрасного і чудового.Для мене весь навколишній світ є прекрасним, яскравим і чудовим. Кожного року ми з родиною їздимо відпочивати в ліс чи на море. Мені здається, що немає нічого прекраснішого за ранкові промені сонця на вершечках дерев, кування зозулі, свіже чисте повітря. За щоденними турботами і справами ми забуваємо про дари й красу нашої природи. А вона щиро наділяє нас своїми багатствами. Я добре пам’ятаю, як мати вперше повела мене до театру на балет «Лебедине озеро». Чудова музика, плавні та майстерні рухи зачарували мене. Виявляється, що людина жестами і рухами може створювати справжнє мистецтво, прекрасний і чарівливий танок, який може передавати певний настрій, почуття та думки.У мого батька є давній шкільний знайомий. Іноді він заходить до нас, і мені цікаво спілкуватися з ним, слухати його, незважаючи нате, що він набагато старший за мене. Батько часто говорить про нього: «Золота, прекрасна людина». Звичайно, він не із золота. Але він ніколи жодним словом не образив своїх знайомих, завжди підтримував мого батька і допомагав йому в різних життєвих ситуаціях. Лише завдяки своєму розуму, праці, чемності він одержав визнання і повагу.<span>У нашому житті багато прекрасного. Але від кожного з нас залежить, чи будемо ми помічати його, наповнювати прекрасним наше життя. Я намагаюся побачити гарне і яскраве кожного дня і при цьому дарувати прекрасне оточуючим.</span>