Найкращий подарунок людині — це її життя. Воно дарує радість, натхнення, любов, спілкування, красу і велич природи, щастя. І я вважаю, що від людини залежить, як вона використає для себе ці дари — чи обере вона шлях пізнання світу, чи буде гнатися за багатствами і владою, чи буде творити красу. Тому мені здається, що, власне, сама людина обирає собі шлях: чи пізнавати і поповнювати світ і себе красою, чи втратити назавжди світ прекрасного і чудового.Для мене весь навколишній світ є прекрасним, яскравим і чудовим. Кожного року ми з родиною їздимо відпочивати в ліс чи на море. Мені здається, що немає нічого прекраснішого за ранкові промені сонця на вершечках дерев, кування зозулі, свіже чисте повітря. За щоденними турботами і справами ми забуваємо про дари й красу нашої природи. А вона щиро наділяє нас своїми багатствами. Я добре пам’ятаю, як мати вперше повела мене до театру на балет «Лебедине озеро». Чудова музика, плавні та майстерні рухи зачарували мене. Виявляється, що людина жестами і рухами може створювати справжнє мистецтво, прекрасний і чарівливий танок, який може передавати певний настрій, почуття та думки.У мого батька є давній шкільний знайомий. Іноді він заходить до нас, і мені цікаво спілкуватися з ним, слухати його, незважаючи нате, що він набагато старший за мене. Батько часто говорить про нього: «Золота, прекрасна людина». Звичайно, він не із золота. Але він ніколи жодним словом не образив своїх знайомих, завжди підтримував мого батька і допомагав йому в різних життєвих ситуаціях. Лише завдяки своєму розуму, праці, чемності він одержав визнання і повагу.<span>У нашому житті багато прекрасного. Але від кожного з нас залежить, чи будемо ми помічати його, наповнювати прекрасним наше життя. Я намагаюся побачити гарне і яскраве кожного дня і при цьому дарувати прекрасне оточуючим.</span>
Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в ХVІ–ХVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є Маруся Богуславка. Вона — головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок Марусі, її ім’ям і названо думу.Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка».
6 січня 1898р. - народився В. Сосюра на ст. Дебальцеве Донецької обл. 1909р. - працює в бондарному цеху содового заводу. 1911р. - вступає до міністерського училища. 14жовтня 1917- друкується вірш" Плач волн ". 1918р. - бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. 1920р. - опинився в Одесі. 1920-21рр. - воює з білополяками та армією Н. Махна. 1921р. - виходить поема" Червона зима", яка зробила Сосюру знаменитим. 1922-32рр. - став членом багатьох літорганізацій. 1924р. - збірка "Осінні зорі". 1925р. - "Сьогодні". 1927р. - "Золоті шуліки". 1928р. - "Коли зацвітуть акації". 1931р. - " Серце". 1934р. - виключили із партії і зі Спілки письменників. 1937р. - "Нові поезії". 1939р. - "Люблю". 1940р. - роман "Червоногвардієць". 1942р. - працював в Українському радіокомітеті в Москві. 1943р. - входив до редакції фронтової газети " За честь - Батьківщини". 1951р. - патріотичний вірш "Любіть Україну". 1953р. - "За мир". 1955р. - " На струнах серця". 1957р. - "Соловїні далі". 1959-60рр. - поема "Мазепа". 1960р. - поема "Розстріляне безсмертя". 1961р. - "Поезія не спить". 1964р. - "Осінні мелодії". 8 січня 1965р. - В. Сосюра помер від гіпертонії. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.
