Нужно быть внимательным к окружающим. Большинство людей даже не замечает настоящие эмоции друзей, родственников и т.д . К людям нужно присматриваться, чтобы если что помочь. Много людей совершало самоубийства из-за недосмотра родителей или друзей. У каждого из нас есть проблемы, и нам нужно как можно больше расспрашивать о них или делиться своими. Нужно подбадривать ближнего своего! Нужно поддерживать и искренне ценить своих близких.
<em>(переведите пожалуйста, у меня нет просто укр. клавиатуры (: )</em>
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
Твір «Як я допомагаю мамі»
Раніше я не замислювалася про те, яка ціна домашнього затишку та
злагоди в родині. Щоб нічого не порушувало порядок, зранку до вечора
слідкує мати. Тому її інколи так турбують речі, які я кладу не на своє
місце, або ж найменший бруд у моїй кімнаті.
Тільки нещодавно я зрозуміла, чому необхідно піклуватися про
такий дріб’язок. Кілька місяців тому матуся поїхала у відрядження на
кілька тижнів. На хазяйстві залишилися лише ми з батьком. Тоді я й
зрозуміла, чого варті ота чистота й порядок!
Без турботливих маминих рук наша домівка перетворилася на
запорошений магазин антикваріату! Гарно було лише нашому коту, який у
купах речей час від часу викопував собі норки. А коли я у цьому
гармидері загубила ключі від дому, я заприсяглася допомагати мамі у
будь-яких дрібницях, про які б вона не просила. Отак втративши на не
короткий час пильну хранительку домашнього вогнища, я усвідомила ціну її
сумлінної роботи.
Одна зламана чи брудна річ може легко зіпсувати домашній затишок.
Причому йдеться не лише про чистоту підлоги чи посуду. Атмосфера в домі
залежить від простих речей: затишку та взаємодопомоги. Чистота й
порядок зовні – це запорука й внутрішньої гармонії також.
<span>Я допомагаю мамі у простих речах, вона відчуває підтримку й не
так втомлюється, з гарним настроєм виконує свою роботу. Усі від цього
отримають вигоду. Адже злагода вдома поширюється й за межі хатніх стін
на колектив та суспільство.
</span>