Я впевнений, що кожен, хто коли-небудь читав твори Великого Кобзаря, не залишився байдужим! Особисто мене надзвичайно вражає та різноманітність форм, тем та проблем, яку ми бачимо у творах Шевченка. Є в його творчій спад-; щині і романтичні балади з елементами містики та чаклунства, і ліричні поезії про кохання, настільки щемливі, що іноді сльози навертаються на очі, і стилізації під народні думи, і реалістичне зображення народного життя у поемах, і філософська поезія, настільки глибока, що і зараз я із захопленням розмірковую над деякими думками Тараса Шевченка. Окрему частину своїх творів геній української літератури присвятив історії нашої Батьківщини. Велика частина історичних творів Шевченка має під собою реальні події, деякі з творів оперують узагальненими образами. Проте у будь-якому з них ми відчуваємо таку любов до своєї країни, до її народу та історії, що й самі помічаємо щось таке щемливе та горде всередині себе, що заведено називати патріотизмом.Одним із найкращих творів на історичну тематику, зокрема на тему козацтва, є поема «Гамалія». Головний образ поеми — отаман Гамалія. Цей образ не змальовує нам реальну історичну постать, він створений Шевченком. Але ж цікаво, що, попри свою «вигаданість», Гамалія залишається живим для читачів, він уявляється нами як реально існуюча людина. Мені здається, що це свідчення художньої майстерності Шевченка, яка, у будь-якому разі, все одно не підлягає сумніву…Отож, отаман Гамалія. Я уявляю його високим сильним чоловіком з глибокими карими очима, з яких проглядає мужність та звитяга, готовність до будь-яких випробувань. Козаки-запорожці, звісно, поважають та люблять свого отамана. Почувши плач невільників, Гамалія вирушає визволяти своїх земляків з ворожого полону. У місті Скутарі він з іншими запорожцями перемагає ворога, визволяє бранців та повертається додому. Отаман Гамалія — узагальнений образ козацького ватажка. Він сміливий та мужній, не ховається за спини товаришів під час бою, ладний життя віддати за будь-кого із своїх побратимів, тим більше — за добробут та волю своєї Батьківщини. Я вважаю, що Тарас Григорович звернувся до зображення саме узагальненого, ніби «неіснуючого», образу з певною метою… Адже, з іншого боку, він міг змалювати реальну історичну постать, бо історичні свідчення козацьких походів, звісно, були. Але Шевченко створює саме узагальнений образ для того, щоб підкреслити, що усі події, що відбулися з Гамалією і його товаришами, могли відбутися (і, найімовірніше, багато разів відбувалися) з будь-яким загоном козаків. Уявіть собі, що за часів козацтва в Україні були тисячі таких, як Гамалія… Виходить, що мужній, сильний козак, який багато разів ризикував життям за своїх друзів та за Батьківщину, який понад усе цінує у своєму житті козацьку волю та рідну країну, ладний битися не на життя, а на смерть з її ворогами, — це типовий образ! Тобто не типовий образ для літератури про козаччину, а типовий образ з життя козаків! Особисто мене по-справжньому вразила ця думка!<span>Образ Гамалії, як і усі інші створені Кобзарем образи козаків, викликають справжнє захоплення та гордість за свою Батьківщину, яка породила на світ таких синів, синів, що по-справжньому її гідні. Я впевнений, що вивчення літератури, присвяченої темі козаччини в Україні, допоможе нам не тільки більше дізнатися про минувшину свого народу, а й уявити собі козаків, зокрема через образ отамана Гамалії.</span>
"Он радовался, что сегодня же проснулся вовремя, <span>что не ожидал ни на отца, ни на мать, а </span>отправился сам к реке, чтобы порыбачить”<span> “ Снова донесся крик серой утки, но он ничуть не взволновал Юрка” “ Он представлял, как повезет утят в город, как показывать своим товарищам, как они будут завидовать. Он шел и пританцовывал”. “ Юра уже не дружил с сельскими ребятами. То ли они не принимали его к своей группы, то, как говорил Юра, он не захотел больше с ними знаться”. </span><span>Черты характера Юрка: </span><span>лживый и жестокий; грубый в отношении к Тоси; равнодушен к страданиям утки-матери и ее детей; хвастливый и коварный. Юра - олицетворение человеческой жестокости. “ Тося с первого дня привязалась к Юрка, все время старалась быть в его обществе,не спускала с него глаз”. “ Выпусти...ибо они умирают без воды”. “ Она хотела отправиться вместе с Юрой, чтобы слушать его рассказы о городе, о том, чего ей никогда не приходилось видеть”. “ Она сама готова была стать той уткой, сама готова была отправиться с ним, только если бы они плыли... - Плывите родные, плывите, ненаглядные!.. Что то она их посылает на воду, а они уже не плывут”. </span>Черты характера Тоси<span>: вежливый и порядочный; чуткая и добрая; способна к сопереживанию; умеет прощать обиды Юрка; любит природу беспокоится о ней. Тося - олицетворение человеческой доброты, милосердия.</span>
1.Розумна 2.Кмітлива 3.Хоробра 4.Наполеглива <span>5.Доброзичлива 6.</span><span>Чуйна до людей 7.П</span><span>рацелюбна 8.Д</span><span>опитлива до свого минулого 9.С</span><span>правжня оберігачка родинних реліквій 10.Д</span><span>опомагає іншим</span>
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні. <span>Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.</span>