Рідний край – це місце, де я народився, місце, яке мені дуже дорого. Мені дорогий рідний край, тому що я тут народився, перший раз почав ходити, говорити, вчитися. Тут я вперше пішов до школи, в перший раз святкував день народження, Новий рік та інші чудові свята. Тут мої родичі, моя сім’я, друзі, знайомі, з якими я проводжу дуже багато часу, і з цими людьми пов’язано багато приємних вражень.
Я впевнений, що у кожної людини є приємні і хороші спогади про рідний край. Рідний край – особливе місце, все тут рідне, знайоме. Люди, що народилися в одному краї і що зустрілися в іншому місті або країні, щиро раді зустріти земляка, навіть якщо його не знають.
Природа тут особлива, не така, як в інших місцях . Мій рідний край гарний у будь-яку пору року. Влітку мені подобаються зелені простори полів і лугів , восени – золотисті березові гаї, а взимку – білі замети і сніжинки, що повільно летять до землі, хуртовини і іскристий на сонці сніг. Кожна квіточка знайома, кожна стежинка, і навіть не хочеться нічого зривати, знаючи, що це росте на рідній землі.Природа рідного краю – це не тільки краса пейзажів, але ще й стан душі, надзвичайно гостре відчуття справжньої Батьківщини, яке кожна людина трепетно зберігає в собі довгі роки. Безтурботність долин і полів, велична гордовитість лісів, неспішні річки і дзеркала озер, мінлива волелюбність моря – всі ця природна краса воістину прекрасна.
(я по цьом матерьялі йду) 1)Розповідь про олеся;2) Опис окраїн;3)Олесь справды дивак;4)Дядьки біля школи;5)Сни Івася. І пліз напиши відповідь на моє Завдання
що добро перемагає зло , потрібно бути завжди чесним , ввічливим...
Кажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Тим що у вiршах-небелицях розказуэться про щось казкове! Так само й у казцi! Усе видуманне, казкове.