Бажання:
тема- бажання,прагнення змін
ідея- "поставити все до гори ногами"
худ.засоби- епітети(березова каша),метафора( барви кричать весняно), риторичні запитання.
місто:
тема- життя міста,його поспіх,шум, звуки
ідея- паралельність життя міста та людей у кругообігу.
Господар жадібний , скнара , вважає що гроші
понад усе на світі .
господиня пахучим милом вмивається як інші
вмиваються слізьми .
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Усе, що хотів передати Кобзар сучасникам і нащадкам, — свою божевільну, нездоланну любов… Любов до скаліченої, скривдженої, розбитої, але такої рідної України. Усі свої сили, талант і навіть життя він віддав у жертву майбутньому своєї держави. Рідна земля була для нього сенсом і натхненням. Ці сміливі рядки послані з глибини Тарасової душі, аби розплющити очі засліпленим московською маною людям, аби достукатися до їхньої совісті, аби нарешті поєднати окремих індивідів у єдиний могутній народ. І йому це вдалося! Рядки з його віршів пронеслися крізь віки й спалахнули мудрістю в головах українців, патріотів, що виборювали свободу всього народу на революції Гідності.
Слова Кобзаря були, є і завжди будуть нашим скарбом, нашим прокляттям, нашою долею. Зрозуміти прихований сенс зможе не кожен. Вірші Тараса Шевченка — не просто послання, це пророцтва
Тарас Григорович Шевченко - великий відомий український поет. Так склалося що його життя буле тернисте й неспокійне, мов буйна порогиста ріка. Все почалося ще з дитинства. Малий Тарас був кріпаком пана П. Енгельгардта. Рано втратив матір. Батько одружився вдруге. Мачуха ненавиділа хлопчика найбільше за всіх дітей у сім'ї, часто сварила, била. Та проте Тарас був творчою людиною і проходив такі випробування долі. Разом зі своїм паном у 1831 році він переїхав до столиці Російської імперії - Петербурга. Тарасові в цей час виповнилося 17 років. Він уже навчався живопису у Вільно, а потім пан віддав свого кріпака на чотири роки в науку до модного на той час майстра Ширяєва. Учитель доручав хлопцю найпростіші роботи, хоча Тарас на той час був уже вправним художником. Уночі, після роботи, юний Тарас любив відвідувати Літній Сад. Він хотів стати справжнім художником, мріяв вступити до Академії мистецтв, та це було не можливо, він - кріпак. Саме тут ясними літніми ночами Тарас почав віршувати. Він писав про Україну, козаків, недолю батьківщини. Вже тоді у досить юному віці у нього зародився величезний талант. Талант живописця і митця, великого кобзаря і поета. Ще багато випробувань підготувала доля Тарасу. Кажуть, "Життя прожити, не поле перейти" або "Життя мов терниста нива - не вколовшись не перейдеш.", ці слова явно описують долю Шевченка. Та, не дивлячись на все це він зробив великий подвиг - став найвідомішим з українських поетів та чудовим художником. Теперішнє покоління має поважати великог Кобзаря.
У цьому творі показується відома всім сцена з біблії, брат вбиває брата через заздрість. Це великий гріх...Як можна ставитися до цього? жахливо...в теперішньому часі людина заради свого блага готова вбити рідну душу. Це показує, наскільки страшно зараз жити, адже можна загину від рук, яким ти довіряв...