Кожна людина під словом "цінності" розуміє , щось своє. Одні одразу ж думають про матеріальні цінності , тобто богатство, а інші навпаки замислюються над вічним. До вічних цінностей належить духовність. Мабуть, духовні цінності є найголовнішими в житті людини, бо саме вони приносять в наше життя світло, що неможливо побачити , милуючись лише матеріальним.
Духовні цінності живуть цілі роки так покоління, що зміняються одне за одним. Вони відбиваються у душі та серці людини , що їх береже. До нас вони приходять у вигляді пісень, казок , віршів. Замислюючись над цим, я завжди згадую маму, бо саме вона з ранніх дитячих років учить простим людським радощам. З її казками та піснями в яких майорить любов та турбота приходять до нас прості почуття, які не можна побачити чи доторкнутися до них, але вони є. У своєму серці людина проносить через усе життя цей скарб. Я вважаю, що саме такі прості на перший погляд речі ,як любов, турбота, співчуття, бачення прекрасного та багато чого іншого залишаться на віки найважливішими людськими цінностями.
Отже, слід берегти та примножувати ці скарби,щоб вони не зникли у часах та не загубилися за матеріальним. Обов`язково треба передавати цей скарб наступним поколінням та вчити їх , що нема на світі нічого дорожчого від простих людських цінностей.
<span>Сама я Катя, поэтому могу предложить множество вариантов)) ) Катерина, Катеринка, Катериночка (мое самое любимое=)), Катрина, Катрин, Кэтрин, Катюша, Катюшка, Катюшенька, Катюшечка, Екатерина, Екатеринка, Екатериночка, Катюля, Катенок, Катенькая, Катечка, Катька, Катюха, Кэт, Котя, Катеренок, Катюля, Катюлька, Катюленька, Катюлечка..</span>
1.Где вы родились?
2.Изменили ли бы вы что-то в своих самых первых книгах?
3.Когда вы чувствуете что ваше новое произведение закончено?
4.У кого он учился?
5.С чего вы начали?
6.Что было самым сложным?
7.Что было самым приятным в работе над произведениями?
8.Какое ваше самое любимое стихотворение?
9.Писали ли вы в детстве?
10.Если да,то в каком возрасте?
<span><span>ДатаПодія</span><span><span>3 грудня 1722Народився в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Батьки відзначалися побожністю, миролюбством, гостинністю, чесністю. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань.</span><span>1738Батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків.</span><span>1742Його запрошують до придворної співацької капели в Петербург. Після двох років перебування у північній столиці він повертається продовжувати перерване навчання.</span><span>1750Трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій Савич скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Безсумнівно, ця подорож справила надзвичайно важливе значення на формування поглядів майбутнього філософа.</span><span>1753Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності.</span>Після цього Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Любов, привітна приязнь, якою відзначався колишній вельможа, більш за все впливали на Григорія Савича. Залишаючись при дворі, він був сповнений щиросердним бажанням стати корисним людям. Ці роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу, його внутрішнім єством, і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села: гаї, діброви, поля були співрозмовниками або співучасниками його роздумів.<span>1759-1769Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання.</span><span>1753-1785Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень».</span><span>9 листопада 1794<span>Помер він в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином Г.Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою.</span></span></span></span>
Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень "Ой на горі та женці жнуть" або "Засвистали козаченьки" засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.