Кожен має свої страхи. Хтось боїться висоти, хтось - вогню, а хтось - води. Страх - це нормальне явище, але я вважаю,що з ним потрібно боротися. Кожен день вдосконалювати себе, щоб одного дня сказати собі : я більше не боюся. Людину, яка перемогла свій страх насправді можна порівняти з найсильнішою людиною. Не важливо, що це буде : маленька миша чи великий міст - треба спробувати перебороти себе, щоб в майбутньому жити без страху. Потрібно робити так,щоб не страх керував вами,а ви страхом. І тоді ви здобудете звання "найсильніша людина у світі".
<span>Якось зайченятко вийшло з дому гуляти.По дорозі йому зустрілися різні,різні тварини.Першою якою стала білочка.Вона була дуже гарна та красива.У неї був пухнастий хвостик.Вона дуже хотіла гуляти з зайченятком .Зайченятко дозволило гуляти з ним.Наступною тваринкою стала лисичка.Вона теж хотіла гуляти з зайченятком.Зайченятко дозволило.Після прогулянки тварини прийшли додому</span>
Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.
Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.
Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.
Більше діла — менше слів.
Будь господарем своєму слову.
Мовивши слово, треба бути йому паном.
Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.
Від красних слів язик не відсохне.
Від солодких слів кислиці не посолодшають.
Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.
Від теплого слова і лід розмерзається.
Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.
Впік мене тим словом, не треба й вогню.
Пісні<span>Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня</span><span>Тема «Ой у степу криниченька»: відтворення картини сумного життя чумаків.</span><span>Ідея «Ой у степу криниченька»: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому байраці».</span><span>Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті.</span>Художні засоби «Ой у степу криниченька»Епітет: <span>зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій (муравині), сива (зозуленька); </span>Пестливо-зменшувальні слова - криниченька, доріженьку, чумаченьки, зозуленька;Звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе».«Ой рад би я, моя мила..».Повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку».Риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву руку!»Метафора: «воли… доріженьку чують».Взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». Вони побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається фольклорний образ зозулі з її віщуванням.Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо<span>У пісні використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає — …чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»); Вживаються діалоги, окличні слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори.</span><span>Твір пронизаний сумним настроєм. <span>Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням народу створити незабутню поетичну картину.</span></span>