<span>Чіпка (Ничипір) Варениченко – головний герой роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» П. Мирного. Він є байстрюком, сином Мотрі, чоловіком Галі.Зовнішність: він мав «дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка», «ні високого, ні низького зросту, – тільки плечі широкі, та груди високі…».Характер: у Чіпці живуть дві людини – правдошукач і розбійник. Як правдошукач він є допитливим, хазяйновитим, кохає Галю і любить Мотрю й бабу Оришку, прагне справедливості для усіх. Ставши розбійником, у ньому є жорстокість, бажання випити, здатність віддати усе, щоб «забутися», втілює у собі образ революціонера, бунтаря, який кривавими методами хоче створити нове справедливе суспільство.Ставлення до інших: Чіпка любить свою бабусю й матір, дружить із працьовитим Грицьком, кохає Галю. Коли ж підпадає під вплив горілки та Лушні, Матні й Пацюка, то забуває і навіть кривдить матір, відрікається від порядних знайомих, ненавидить увесь світ і здатен на вбивство.Ставлення інших до Чіпки: у дитинстві його любили лише рідні, він дружив з Грицьком. Суспільство жорстоко ставилось до нього, бо Чіпка був байстрюком. Коли Чіпка став господарем, люди почали його навіть поважати, висували у земство, його кохала Галя. Ставши розбійником, суспільство бачило в ньому лише монстра, а для своїх товаришів по його чорному промислу він став ватажком.Ставлення автора до Чіпки: Панас Мирний та Іван Білик досліджують процес перетворення людини з правдошукача до вбивці. Вони йому співчували, розуміючи, що він – породження суспільства, але в кінці засуджують його, що той не зміг протистояти цьому жахливому впливу і почав вбивати.Перетворення Чіпки на злодія – результат «дурних умов», у яке його заганяло суспільство та індивідуально-психологічні особливості цієї людини. Якби він зміг побороти в собі бажання помсти, він став би позитивним героєм, прикладом, що треба боротися за себе, але мирним шляхом. Але внутрішня слабкість, проявлена у його пияцтві та розбоях відвертає у мене будь-які симпатії до нього.</span>
<span>Леся Українка так переймалася долею свого «занапащеного краю», нещаснішого за якого не бачила навіть у далеких землях, що болем промовляла: «Що сльози там, де навіть крові мало!» Наскільки ж глибокими були сила почуттів, відчай поетеси, що вона, гуманна людина, заговорила навіть про кровопролиття! А можливо, це лише заклик до дії, адже «сором сліз, що ллються від безсилля».</span>
Древнє чоловіче коло,як тяжко,стань у че найтісніше коло,мертво стиснувши долоні,в заповітному колі,яз криком протяжним,цього грішного світу,сину людський,стаєш у чоловіче коло,готовий до древнього танцю
Вакула – молодий сільський коваль, головний герой повісті Гоголя. Крім того, що він відмінний майстер своєї справи, він ще й знатний на всю округу художник (малював картини на релігійні теми і образу святих).
Оксана – красива, примхлива, вітряна і безтурботна дівчина була дочкою знатного козака Чуба. Вона дуже гарно одягалася в найдорожчий одяг, знала, що про неї говорять молоді хлопці та подружки з її села і була дуже важливою задавакою. Найбільше вона любила милуватися собою в дзеркалі, міняючи свої наряди. З гордістю, любуючись собою, вона зверхньо приймає залицяння сільських хлопців. Їй приносить задоволення випробовувати силу своєї чарівності. Відкидаючи і висміюючи любовні зізнання Вакули, Оксана разом з тим і небайдужа до них; її захоплює і підкорює те глибоке почуття, яке відчуває до неї Вакула.