І. Художня концепція жінки у творчості Т. Г. Шевченка 5
ІІ. “Марія” – одна з найкращих поем Т. Шевченка про долю жінки 11
2.1. Історія створення поеми “Марія” 11
2.2. Художні особливості поеми “Марія” 13
2.3. Філософсько-релігійний аспект поеми 15
<span>ІІІ. Своєрідність змалювання образу Марії 16
Норм?
</span>
План.
1. Наймолодша серед Хух.
2. Життя маленьких істот у лісі.
3. Випав перший сніг.
4. Дід зрубав сосну і зруйнував хатинку.
5. Лісник допомагає прогнати лісоруба.
6. Хуха не має житла.
7. Істота іде на пошуки нового дому.
8. Як Хуха стала хлівною.
9. Мила й працьовита дівчинка та гарне життя істоти.
10. Добре Хусі, тільки сумно за домівкою.
11. Велике нещастя у хліву.
12. Хуха кличе на допомогу.
14. Усі рятують Лиску.
15. Розваги з Хухою, яка стала хатньою.
16. Друга поява злого діда .
17. Лісоруб ранить Моховинку.
18. Хуха повертається додому.
19. Похід до Хо-Суковика та третя зустріч з дідом.
20. Хухи обігрівають змерзлого лісоруба.
21. Моховинка пробачає образи.
22. Хуха виводить діда із зимового лісу.
<span>23. Лісоруб дотримав обіцянку</span>
<span>Спираючись на гуманістичні цінності драматургії XIX століття, молоді митці зосередили увагу на людині. У драмі «97» Микола Куліш поставив питання про людське життя як вищу цінність, висвітливши взаємовідносини особистості і радянської влади. У першій редакції п'єси піднімалася ідея гуманності влади, яка могла б стати на захист людини. Однак ця влада не захистила бідняків, прирікаючи їх на смерть. Антигуманна влада також приречена на загибель. У постановці «Диктатури» за Іваном Микитенком Лесь Курбас показав людини як соціальний об'єкт комунізації, як засіб виконання плану, коли особа підкоряється силі тоталітарного суспільства. Залежність долі людини від державно-партійного апарату зображені в комедії Микитенка «Соло на флейті». Пристосуванство Григорія Ярчука, центрального образу комедії, постає не як природна риса українця, а як наслідок-панування «нової влади». Антигуманна система відкинула творче, індивідуальне, ініціативне в людині, культивуючи лише самовідданість. Результатом такої селекції є людина-пристосуванець, людина-флюгер.
Глибоким новаторством відзначалися п'єси Миколи Куліша у постановці Леся Курбаса: «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Маклена Граса». Національний театр Курбаса - Куліша руйнував догматичну концепцію керівних кадрів епохи «диктатури пролетаріату» щодо історичного оптимізму в світогляді нової людини, позбавленого національних ознак. Це був театр філософського напряму, правдиво моделював трагізм «нового життя», складну долю людини доби. А тому проти цього театру і Куліша озброїлася догматична партійна критика, в 30-х роках знищивши його.
Жанровий репертуар драматургії 20-х років відрізняється великим багатством, оновленням структури і засобів моделювання дійсності. Експериментально-психологічну драматургію творить Володимир Винниченко. Широкий резонанс мала його драма «Закон» (1923). Розмаху набувають трагедія і комедія. Куліш стає творцем трагікомедії «Народний Малахій». Яків Мамонтов написав трагікомедію «Республіка на колесах» . Сучасні віяння позначилися на традиційних жанрових формах: любовна мелодрама переростає в соціальну драму. У центрі психологічної драми Івана Дніпровського «Яблуневий полон» (1926), присвяченій подіям національно-визвольної революції, відтворена конфлікт особистого з громадським, загальнолюдського - з класовим. Майстерно окреслено характер Верби, яка бореться за незалежну Україну.
Нових жанрових ознак набуває історична драма під пером Івана Кочерги («Алмазне жорно», «Свіччине весілля» ). Спробою актуалізувати події нашого героїчного минулого через образ дівчини з легенди стала лірична віршована драма Михайля Семенка «Маруся Богуславка». Взявши за основу однойменну історичну драму Михайла Старицького і народну думу, поет дає своє трактування теми. Він висвітлює світ почуттів Марусі Богуслав - ки та її національні прагнення, акцентуючи увагу на особистій драмі. Семенкова героїня не зуміла зробити патріотичний вчинок: намір звільнити козаків-невільників з темниці розгадана, і за зраду султанові її стратять.
До історичної теми звернувся Кость Буревій у п'єсі «Павло Полуботок» (1928). Це драма про зраду, яка знищує Україну. У ній зображена болісне прозріння Павла Полуботка в Петропавлівській в'язниці. Не приєднавшись до Мазепи, наказний гетьман вважав, що захищати батьківщину від загарбників треба не зброєю, а дипломатією, в надії, що Петро І благословляє союз України з Москвою як рівноправний. У цьому засліпленні і виявилася найбільша трагедія Полуботка. Виникає фантастична п'єса, набуває ознаки антиутопії(«Син сови» Євгена Кротевича, «Радій» Мирослава Ірчана, «Марко в пеклі» Івана Кочерги).
Таким чином, драматургія якісно оновлюється, наповнюється філософським змістом. Після 1934 року настане новий її етап, позначений партійним тиском і розгромом українського мистецтва. У драматургії почнеться довга і затяжна криза<span>.</span></span>
«Давно уже не было в мире писателя, который был бы так важен для своего народа, как Гоголь для России»,— утверждал Чернышевский, назвавший, как известно, целый период в развитии русской литературы гоголевским периодом. И действительно, творчество Гоголя оказало огромное воздействие не только на литературный процесс, но и на демократизацию общественного самосознания, объективно способствуя росту и укреплению освободительного движения в стране.
Детство и юность Гоголя прошли на Украине. Он рос в атмосфере, благоприятной для будущего писателя. Отец его увлекался театром и сам писал комедии на украинском языке. Недалеко было имение известного поэта и драматурга В. В. Капниста, автора знаменитой комедии «Ябеда». Вместе с родителями Гоголь не раз приезжал в дом Капниста, где бывали и многие будущие декабристы. Обучение в Нежинской гимназии высших наук также было важной школой для Гоголя не только в смысле чисто образовательном, но и в общественном. Возникшее в гимназии «Дело о вольнодумстве» явилось своеобразной проверкой его жизненных убеждений и отразилось впоследствии в его творчестве '. Здесь формировались взгляды Гоголя на литературу, искусство, народное творчество. И куда бы потом ни забрасывала Гоголя судьба (а путешествовал он много, годами жил за границей), он никогда не забывал Украину, образ пленительного и свободолюбивого народа, его богатейшую культуру, духовное величие, щедрость, талантливость, лукавый и тонкий юмор.
