Вірші<span> «</span>Доля», «Муза», «Слава<span>» </span>належать до<span> медитативної </span>лірики, адже в них поет (ліричний<span> герой) роздумує над проблемами життя й смерті, побаченим, прожитим, над змістом свого існування.
</span>
1 Бог сиротів любить, та щастя-долі не дає.
2 Живе вдова на подолі, та й плаче свій вік по гіркій долі.
3 Не то сирота, що роду не має, а то сирота, що долі не має.
4 У вдови плакана доля.
5 Бог дасть долю і в чистім полю.
7 <span>Дівка </span><span>не без щастя, козак не без </span>долі
8 <span>З щастя </span>та<span> горя скувалася </span>доля<span>.
9 </span> Доля <span>сміливого любить.
10 </span><span>Пусти </span>мене<span>,моя мати,у гай погуляти,біленької </span>лебедини за долю<span> спитати. </span>
Це романтичне оповідання. Побудоване за сюжетом пісень (українських народних балад)
Ці дорослі лохи ти сам думай ти лохозавр вонючий хахаххаахха
Бабуся: " Вона ще не знає що й до чого, але теж починає сміятися її позазолюваних, потрісканих рук". " Через день бабуню поховали поруч з дідусем".
Дідусь: " Із незвичайної делікатності дідуся дивувались..." " Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем’ян"