Question

Скласти казку про тигреня

Answer 1

Жило було собi тигреня. Воно було Дуже миле й гарненьке. Любило гратися та ïcти м'ясо. I ось одного разу його батьки сказали, що вiн вже доволi самостiйний для того, щоб ходити на полювання з батьком. Й ось настав той самий день. Тигреня та його тато пiшли на полювання разом. Коли ж вони повернулися тигренятку дуже сподобалося ходити на полювання. Та с тих самих пiр маленьке тигреня ходило на полювання з батьком й нiколи не поверталося без здобичi (Конец)

Answer 2

Жил-был тигр. И была у него семья. Самая настоящая крепкая семья — крепкая, надёжная. Младшего из детей тигра звали Тигриша. Он был хоть маленький, но проворный — с цепкими лапами, а главное — с красивыми полосками.
Но вот однажды тигрёнок полоски потерял. Не все, конечно. Смотрит на себя в зеркало — а части полосок не хватает. Малыш здорово расстроился.
— Я какой-то не до конца полосатый, — сказал сам себе Тигриша. — Ещё надавно полоски у меня были.
Расстроенный тигренок вышел на улицу. Мимо него важно прошествовал бурундучок. С полосками!
— Привет, Тигриша, — сказал бурундучок. — Славные полоски ты дал мне поносить. Мне они очень нравятся.
— Так вот куда пропали мои полоски, — подумал опечаленный тигрёнок.- Как я мог об этом забыть? Наверно, просто заигрался.
— Раз они тебе так нравятся, бурундучок, носи их, у меня и других полос много.
С тех пор бурундучок своим полоскам не нарадуется.
А тигрёнок стал внимательнее к своим полоскам относиться. Пригодятся ещё!Як тигреня родичів шукалоОповіданняУ тигра-тата й тигриці-мами було симпатичне смугасте тигреня. Воно не мало ні братиків, ні сестричок. І йому ні з ким було гратись. Одного разу тигреня запитало тигрицю:– Мамо! А в нас є родичі? Які вони? 
Тигриця поспішала на полювання, тому сказала лишень: 
– Так, звісно, є. Вони смугасті, як і ми. 
Й подалася у джунглі. 
Тато теж дуже поспішав – на роботу в цирк. Тому повторив: 
– Так-так, смугасті. І полюбляють їсти м’ясо. 
Й побіг на електричку. 
Тигреня замислилося: де ж цих родичів шукати? У джунглі йти самому страшно, а в місто – дорослі заборонили, кажуть – заблукаєш.І тут прямо на нього вибігла якась тварина, вся в чорну й білу смужечку.– Привіт! – гукнуло тигреня. – Ти наш родич?
Тварина сторожко відступила на кілька кроків і мовила:– Ні, не ваш. Наші родичі – коні. 
– Але ж ти в смужечку, як і я. 
– Ну то й що? – відповіла тварина. – Ми зовсім різні. Ось поглянь: у тебе кігті, а в мене – копита. 
– То хто ж ти? – запитало тигреня. 
– Я – зебра. 
Вона повернулась і подалася геть.Тигреня рушило на пошуки. Серед трави воно побачило невідоме йому створіння з прозорими крильцями, яке перелітало з квітки на квітку. Тіло його було розфарбоване чорними і жовтими смужками – майже як у тигрів. Тигреня торкнуло лапою квітку. Створіння злетіло з неї, незадоволено задзижчало і закружляло перед його носом:– З-забіяко! Ти заважаєш мені збирати мед. 
– А навіщо тобі мед? – спитало тигреня. – Хіба ти не м’ясо їси? Адже ми родичі. 
– Ні, не родичі. Наші родичі – оси і джмелі. У нас, бджіл, є крила, а у вас немає. У вас – зуби, а в нас – жало. 
Після цих слів бджілка стрімко злетіла вгору і зникла з очей.– Отакої! То хто ж наші родичі? – уголос подумало тигреня. – Виходить, одних смужок тут замало. 
І раптом воно почуло шурхотіння в кущах. За мить звідти висунулася симпатична чорна мордочка і сказала:– Няв! Я – твій родич. 
– Привіт! – радісно вигукнуло тигреня. – Як тебе звати? 
– Кіт,– сказав чорний звір. – Ну, кошеня,– додав, побачивши, який він маленький поряд із тигреням. 
– Але ж ти не смугастий. А моя мама сказала... 
– По-перше, ми, коти, буваємо і смугасті,– перебило кошеня. – А по-друге, це не головне. У нас із тобою ще є багато родичів – леопарди, барси, пантери, леви. І хоч вони бувають зі смужками, з плямами і без них, ми дуже схожі. Адже всі ми – з родини котячих. 
Тигреня і кошеня бігали й гралися цілий день. А увечері тату й мамі тигреня сказало:– Я тепер знаю, хто наші родичі. Познайомлюся з ними усіма – й ніколи не нудьгуватиму.
или