Ти і я — це вічне, як небо.Доки мерехтітимуть світи,Будуть Я приходити до Тебе.І до інших йтимутьГорді Ти.
(В. Симоненко)
<span>Гіперболу використовують і письменники у своїх творах. Так, А. Лотоцький в оповіданні «Михайло-семиліток» описує останню допомогу Михайлика рідному місту, використовуючи гіперболу: «І що махне мечем по правий бік, — то ворог, як порубане дерево, паде; що махне мечем по лівий бік, — то ворог, як підкошена трава, стелиться. І заки Михайлик переїхав ворожий табір, усі печеніги покотом неживі лежали».</span>
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертю дядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе.
Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючиінколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим одноліткомАвтор розповідає про зустріч на базарі Климка та Зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. З цього часу у друзів з'явилося благородне бажання допомогти їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про Наталю Михайлівну з Олею, стають їх опорою. Саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели Климко у далеку дорогу. На ній Климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від Німеччини, хоч міг поплатитися за це життям. Біда зближує, згуртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність одних і жорстокість та підлість інших.
<span>Пізніше ми бачимо Климка під час перебування у тітки Марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе - всиновити. Але хлопчик, хоч йому і подобалося у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. Мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі .Після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад Климко з дорогоцінною сіллю. І тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників.Тут і скосила його черга з німецького автомата: "Він уп'явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. А з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль..." Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдою про благородних людей.</span>
Когда його привезли до лікаря та він боровся за свое життя щобе не втратити пам'ять
на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі — це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх — великий гріх.<span>Прості й щирі слова В. Симоненка торкаються серця кожного, ідеться про загальнолюдські цінності</span>
1) сумний князь та князівна
2)розмова та надія
3)прихід Джури
4)посланець від змія
5)вимога змія
6)засмучена князівна
7)рада з воеводами
8)згода
9)розмова між синовів
10)прихід дванадцять парубків
11)відмова Микити
12)прихід дітей
13)голоси
14)велика перемога