1. погана мачуха;
2.бридкі сестри;
3.запршення на бал;
4. клопоти турботи;
5.більше роботи;
6. сестри на бал;
7.хрещенна мати чарівниця;
8. поїздка на бал;
9.побачення зі принцом;
10. загублення черевичка;
11. а дальше я незанаю
З дитинства книжка була і залишається для мене великою таємницею і чудовим товаришем. Вона відкрила мені красу рідного слова, дала можливість відвідати інші країни, познайомила з багатьма героями, які стали моїми хорошими друзями. Люблю читати різні книжки, але найбільше подобаються ті, в яких розповідається про життя і долю моїх ровесників.
Під час літніх канікул я також не залишала книги без своєї уваги, адже з ними так приємно відпочивати.
Велике задоволення я отримала, читаючи роман американської письменниці Елеанор Портер «Полліанна». Головна героїня твору – дівчинка Полліанна. Вона моя ровесниця. Зовні героїня не дуже гарна. «… худенька дівчинка в червоній картатій сукні з волоссям, заплетеним у дві товсті коси… гарне личко у ластовині виглядало з-під солом’яного капелюшка,» - так автор змальовує її портрет. І я відразу мовби побачила свою однокласницю Тетянку. Чомусь перехотілося читати (Тетянка своєю поведінкою мало кому подобається в нашому класі). Але письменниця підкреслює незвичайну красу блакитних очей Полліанни, в яких відтворюється красива і чиста її душа.
Сторінка за сторінкою книга поступово відкривала для мене непросту і незвичайну історію життя маленької героїні. На її долю випало багато випробувань: рано залишилася сиротою, потім отримала тяжку травму хребта й була прикута до ліжка. Як я її жаліла! Але мама сказала, що цього робити не потрібно, бо Полліанна – сильна дівчинка (мама читала роман зі мною). І справді, дівчинка, незважаючи на все, радіє кожному дню і намагається допомогти всім, з ким зустрічається. Під її впливом змінюються мешканці містечка Белдінгсвіль, які звикли жити лише для себе, замкнувшись у своєму дріб’язковому світі. Це інвалід місіс Сноу і містер Джон Пендлстон, і служниця Ненсі. А як Полліанна переймається долею свого однолітка Джиммі Біна!
Та чи не найбільше змінюється тітка Поллі, яка до приїзду Полліанни жила за суворими законами, робила будь-яку справу з посиленим почуттям обов’язку. Вона не вміла радіти і любити по-справжньому. Полліанна своєю душевністю та умінням радіти всьому, що трапляється в житті, змушує тітку стати кращою, доброю і щирою. І згодом та знаходить щастя разом із лікарем Чілтоном. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.
Мені дуже хочеться бути схожою на Полліанну, маленьку дівчинку, котра вміла «грати в радість». Хочу бути такою ж щирою, відвертою і душевною, радувати своїми добрими вчинками і підтримкою маму, тата і всіх, хто живе поряд зі мною та піклується про мене. Обов’язково розповім однокласниці Тані про Полліанну і пораджу прочитати твір Елеанор Портер. Вірю, що вона теж зміниться на краще під впливом цієї героїні. Адже, як стверджувала письменниця: «… кожний несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям». Тож нехай це світло радості і щирості буде поряд зі мною, з кожним, хто живе на нашій чудовій планеті Земля. І тоді запанують серед людей мир, злагода, добро і милосердя і прийде до кожного Божа благодать. Я вірю в це.
Щоб діти мали якесь уявлення про наших предків, про їх історії і культури.
Дітям буд цікаво дізнатися про
те що проходило у давні роки
Люба – одна з героїнь повісті, подруга Михайлика. Ця маленька дівчинка одразу завойовує симпатію читачів своєю добротою, чуйністю, щирістю.Вперше ми знайомимося з Любою, коли Михайлик іде збирати черешні. Це “чорнява худенька дiвчинка рокiв восьми, очi в неї карi, з краплинами роси, рум’янцi темнi, а губи вiдстовбурчились рожевим потрiсканим вузликом i чогось радiють собi”. Вони легко знаходять спільну мову. Ця дівчинка завжди доброзичлива та весела. Вона ніби випромінює сонячні промені. Разом з Михайликом вони грають і в лісі, й на ковзанці.Люба знає багато таємниць природи. Вона наче маленька лісова царівна: “В лiсi, наспівуючи собі, на сонячнім кружальці аж вививалася в танку маленька дівоча постать, їй…ніяк не хотілося відходити від сонячного кола, яке пiдсвiчувало веселi босі ноженята, i Люба кружляла й кружляла на ньому, поки не впала на землю”.Незважаючи на свій невеликий вік вона вже справжня господиня, вміє готувати смачні страви та пригощає Михайлика кулешем. А коли хлопчик дякував й “підхвалював куховарку, а вона соромливо i радісно відмахувалася смаглявою рукою, в якій тримала зачерствілий житник”. Люба вміє підтримати друга в біді та смутку. Вона вміє поспівчувати і втішити: “…Я знаю: у тебе горе, а коли горе – в усіх болить серце. Того й хотіла побачити тебе.” Після смерті рідних Люба і мати допомогли пережити Михайлику важкі часи.Через образ Люби автор показав справжню щиру та вірну дружбу.