хворіла на сухоти(туберкульоз)
<span>Думки, мрії, живі істоти, гвалт міста, радість і турбота,- це те що оточує нас кожного дня. Світ наколо нас дуже суперечливий. З одного боку він щомиті змінюється, а з іншого сутність речей будь якого часу залишаеться єдиною. Інколи ось так зупинишься на хвильку і потім вже не знаєшь чи біжать за тип світом навздогін, у безкінечній гонці, чи залишить все як є. Взагалі то, із розвитком суспільства все меньше й меньше часу залишається у людини для того щоб жити. Жити насправді, а не кружляти по колу буденних справ. Ось, ще кілька століть назад цінність часу не була на стільки значною. Це можно побачити глянувши на годинник. Спочатку в нього була лише одна стрілка для показу годин, потім друга для хвилин. Зараз же цінна не те що кожна секунда, цінна кожна мить. Як хочеться за всім встигнути, все пізнати. Але найчастіше ми на це не спроможні, з*являється необхідність розставляти пріоритети, розділяти речі на більш й менш важливіші. Постає вибір. Усе нашежиття складається із суцільного вибору власного шляху. Для кожного він свій, і сутність його для кожного є правдивою. Ніколи не можно казати: "Ти живеш неправильно!",- лише дивлячись і спираючись на власний досвід і відчуття правдивості, бо інколи такі думки закорініються у нашому бутті й хтось все явно не має вибору, як тільки підкоритись системі. А може йдучи своїм шляхом він досяг значих успіхів. Треба вірити у себе, свої переконання, мати власну думку та бути упевненим у своїх силах.</span>
Ответ:1 Казахстан,2 панщина3 творити добро 4 за художество і писання віршів 5
Объяснение:
При своїй небозі добре і в дорозі.Не їла душа часнику, не буде й смердіти.
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю доросслих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися дітиі підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без дахунад головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїйдолі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставшиписьменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долюпокоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості,зокрема повісті «Климко».
Головний герой, як і сам письменник, залишився сиротою, виховуувався у дядька, доки той не загинув від німецької бомби. Вже з початку повісті ми бачимо, що хлопчик серйозний, відповідальний. А зі смертюдядька йому і зовсім довелося покладатись тільки на себе. І Климко,і його друг Зульфат — чуйні, чутливі до чужого горя. Самі беззахисні,вони прихистили у себе свою вчительку з її немовлям. Зрозумівши, щозапасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов’янськ по сіль, наяку можна було наміняти харчів. Подорож далека й безпечна, але Климмко готовий терпіти холод і голод заради Зульфата, заради Наталії Мииколаївни і її дитинчати. Взаємодопомога — характерна риса майже всіхгероїв оповідання. На перший погляд безпорадна людина у трагічнійситуації знаходить сили і можливість допомогти іншій: хлопці допомаагають вчительці, старий безногий швець разом з голодним Климком ряятують молоденьку дівчину від облави, чужа жінка доглядає хворогоКлимка і навіть запрошує залишитися жити у неї. Біда зближує, згурртовує людей, виявляє глибини людської душі: доброту, порядність оддних і жорстокість та підлість інших.
Фінал оповідання — трагічний. Климко загинув від фашистської куліуже біля самого дома, а «з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла надорогу сіль».
Ця повість страшна своєю правдою про війну і красивою правдоюпро благородних людей.Схиляючи голову перед пам’яттю дітей, що загинули на війні, ми маєємо докласти всіх зусиль, аби не опалював вогонь війни душі дітей.
