Мій улюблений фільм називається «Король-Дроздобород». Це сучасне німецьке кіно, але зняте за сюжетом казки братів Грімм. Загалом, це весела романтична комедія про кохання принца та принцеси.
Сюжет фільму цікавий та заплутаний. Жила-була прекрасна, але пихата принцеса. Жоден наречений не міг догодити її капризам: в усіх вона знаходила недоліки. В одного гарного принца вона висміяла зовнішність та дала йому прізвисько Дроздобород.
Тоді король-батько розсердився та пообіцяв видати дочку за першого, хто увійде до палацу. Дроздобород перевдягнувся в жебрака та прийшов до палацу під регіт всіх інших скривджених женихів. Він одружився на принцесі та привів її до бідної хатки, в своє королівство.
Важко довелося гордовитій принцесі! Тепер у неї не було ані слуг, ані розкішних суконь! Розпещеній красуні довелося топити піч, готувати їжу своїми ніжними ручками. А ще навіть заробляти гроші самій. Посидівши голодною, принцеса стала привчатися до праці. А чоловік тишком-нишком витворяв різні штуки, щоб життя не здавалося їй занадто легким. Тому з принцесою траплялося багато кумедних пригод
.
Красуня гірко шкодувала про те, що була такою вередливою. «Ах, коли б мені зараз моя свобода, я стала б дружиною Дроздоборода!» - казала вона.
Мені подобається, що фільм закінчується добре. Принцеса перестала вередувати, стала привітною та доброю до простих людей. Тоді Дроздобород відкрив свою таємницю та одружився з принцесою в палаці. Ще мені подобається, що це розумний фільм, що він описує справжнє кохання. А ще він вчить цінувати те, що маєш.
Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=223#ixzz4TQTrrCBT
1) «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не кождо-му лучається. Не сумувати мені за ним, але радуватися його долею». (Захар щодо звістки про ймовірну загибель сина при обороні села.)
2) «Тілько по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!» (Молодь на зібранні громади, обговорюючи план оборони від монгольських нападників.)
3) «Не відбити, але розбити їх — се повинна бути наша мета!» (Захар на громадському віче.)
4) «Силою і підступом узяли його, закували в залізні пута. Хоч без рани, а весь облитий був кров’ю ворогів. Ні, батьку, твій син не подав ім’я твоє в неславу». (Мирослава Захарові про поневолення сина.)
5) «Він радив тухольській громаді не спиняти монголів перед тісниною, але впустити їх у кітловину. Тут можна їх обступити і вирубати до останнього, а коли ні, то виморити голодом». (Мирослава про пораду Максима тухольцям.)
6) «Подвійний зраднику,— се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, відки ми вийти не можемо!» (Бурунда-бегадир до Тугара Вовка, руського боярина.)
7) «Дурний хлопче,… таким, як ти, треба жити… Життя — дорога річ, і за ніякі скарби його не купиш». (Тугар Вовк Максимові, умовляючи того зрадити свій народ.)
8) «Ну, то Богу дякувати! Надіюсь, що й не вийдете вже. Тухольці ціпкий народ: кого раз у руки зловлять, то вже не люблять пустити». (Максим Тугару Вовкові.)
9) «— Не хвали… дня перед вечором! Нащо тут великої сили, де сама природа своїми стінами й скалами спиняє вас?» (Максим Тугару Вовкові.)
10) «Не трать надії. Я задля того йшла сюди, в ворожий табір, через усякі небезпеки, щоб сказати тобі: не трать надії!» (Мирослава Максимові у шатрі батька в монгольському таборі.)
11) «Що мої мізерні машини проти такої ворожої сили? Твій батько не таку силу виведе проти них, а таку, проти котрої ніяке військо не встоїть». (Мирослава Максимові.)
12) «А то значить — сам собі вирви з рук останню поруку вдачі. Тухольці полонянина візьмуть, а мене проженуть! Ні, сього не буде! Я йду сам і без його слова». (Тугар Вовк Мирославі.)
Життя прожити — не поле перейти.
Задер носа, що кочергою не дістанеш.
Злого люди заклюють, а доброго злижуть.
Знає кішка, чиє м'ясо з'їла.
Знання людині, що крила пташині.
Береженого Бог береже.
І сам не їсть, й іншим не дає.
Коли гроші говорять — правда мовчить.
<span>Куди голка, туди й нитка
.</span><span>Взявся за гуж — не кажи, що не дуж.
</span>
Ответ:
<u>позитивные :</u>
Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян
<u>негативные :</u>
Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій
Рідне гніздечко – саме так юні пташенята називають батьківський дім. Це місце, де завжди люблять, де чекають і підтримують. Дух рідного дому назавжди залишається з нами, він тече в наших жилах.Часто можна почути вислів: «Скрізь добре, а вдома краще». Справді, рано чи пізно кожен із нас захоче покинути батьківський дім. Хтось у пошуках кохання, хтось у пошуках нового життя чи визнання. Але немає того, хто хоч на секунду зміг забути теплі материнські руки, ніжну посмішку тата, домашній затишок, тепло. Напевно, в усьому світі ціннішого скарбу не знайти.І от, після довгої розлуки ти знову на порозі рідного дому. П’єш воду зі старої криниці і вона здається найкращою, цілющою. Ласуєш яблуками в садку і вони здаються найсмачнішими. У цьому місці все завжди буде най, бо отчий дім — твій дім. І щасливим він буде там, де живе міцна родина, де панує любов і дружба, де лунають дзвінкі дитячі голоси. Там, де за широким столом сидить уся родина: бабуся й дідусь, мама і тато, брати, сестри і навіть коти.Де гарна сім’я — виростають чудові діти. Тому особливу роль потрібно приділяти вихованню молодого покоління. Справді хороших виховних успіхів можна досягнути в родині, де панує мир, взаєморозуміння, тепло й щира турбота. Тож варто навчати дітей любити, поважати отчий дім аби з покоління в покоління передавалися справжні родинні цінності.
