Тема этой поэзии состоит в том,чтобы передать нам чувства осени и грусти.
Мудрість – найкраще багатство (за казкою «Мудра дівчина»)<span><span>Тяжко жилося нашому народові в минулому. Свої найзаповітніші прагнення і сподівання трудящі висловлювали в казках, легендах, прислів'ях. І казки вони складали завжди такі, в яких перемагає правда, добро, справедливість, а зло і жорстокість караються.
Однією з таких казок є «Мудра дівчина». Головна героїня Маруся втілює мудрість, кмітливість людини, демонструє перемогу розуму, його силу. Цим образом народ показав, що найбільше багатство людини — розум. Саме за його допомогою людина, незважаючи на те, багата вона чи бідна, має авторитет серед інших людей, її поважають, до її думки дослухаються.</span><span>Кмітлива, розсудлива, винахідлива дівчинка любить свого батька, намагається у всьому йому допомагати. Вона з бідної сім'ї, але мудрості мала більше, ніж її багатий дядько і пан. Тому і звертається батько за порадою до дочки, а не до поважних і досвідчених людей. І навіть пан дивується, як легко Маруся знаходить вихід зі складних ситуацій.
Два прислів'я «Мудрість — велике багатство» та «Не багатство красить людину, а розум» найкраще характеризують і основну думку казки і головну героїню.</span></span>
Опис
Грицик - сирота, жвавий, моторний, непосидючий, гарячковитий, має зіркі очі, знає татарську мову, пасе панську і селянську худобу, лише його любить і слухає страшний бугай Петрик.<span>Санько - єдиний син у матері, яка його дуже любить і опікає, мрійливий, спокійний, розважливий, визнає першість Грицика, має талант характерника,уміє подумки віддавати накази і навіювати прохання.</span>
Чи бути, чи не
бути - ось питання.
Що благородніше?
Коритись долі
І біль від
гострих стріл її терпіти,
А чи, зітнувшись
в герці з морем лиха,
Покласти край
йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати:
вічний сон врятує,
Із серця вийме
біль, позбавить плоті,
А заразом
страждань. Чи не жаданий
Для нас такий
кінець? Заснути, вмерти.
І спати. Може, й
снити? Ось в чім клопіт;
Які нам сни
присняться після смерті,
Коли позбудемось
земних суєт?
Ось в чім вагань
причина. Через це
Живуть напасті
наші стільки літ.
Бо хто б терпів
бичі й наруги часу,
Гніт
можновладця, гордія зневаги,
Відштовхнуту
любов, несправедливість,
Властей сваволю,
тяганину суду,
З чесноти
скромної безчесний глум,
Коли б він
простим лезом міг собі
Здобути вічний
спокій? Хто стогнав би
Під тягарем
життя і піт свій лив,
Коли б не страх
попасти після смерті
В той край
незнаний, звідки ще ніхто
Не повертався?
Страх цей нас безволить,
І в звичних
бідах ми волієм жити,
Ніж линути до не
відомих нам.
Так розум
полохливими нас робить,
Яскраві барви
нашої відваги
Від роздумів
втрачають колір свій,
А наміри високі,
ледь зродившись,
Вмирають, ще не
втілившись у дію.
Але тихіш!
Офелія! Згадай
<span>Мої гріхи в
своїй молитві, німфо.</span>
Що є предметом зображення в повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»: