Катерина Василівна Білокур - одна з найвідоміших українських митців малярства. Шлях її в мистецтві був не з легких. Народилась вона в селянській сімї на Київщині, не мючи атестата про середню освіту, та не маючи змоги вступити в художне училище, мусила всього досягати самотужки. Навчителем для неї стала сама жива природа. Згодом в Парижі, коли на міжнародній виставці демонструвалися її картини,їх високо оцінив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ!».Перед нами одна з небагатьох картин художниці, на якій зображено не лише квіти."Можливо ви незадоволені моєю роботою , - писала вона в одному з листів, - оскільки я малюю лише одні квіти? Але як же їх не малювати , якщо вони такі красиві ! Я й сама , коли починаю малювати чергову картину з квітами , іноді думаю : от коли цю закінчу , тоді вже буду малювати що-небудь з життя людей. Але доки закінчу , в голові вже виникає цілий ряд нових картин , і одна одної красивіша - і все квіти , ось вам і весь сказ . А прийде весна , зазеленіють трави , а потім і квіти зацвітуть ... І Боже мій! Як поглянеш навколо - ті хороші, а ті ще кращчі , а ті ще чудовіші ... І я забуваю все на світі , і знову малюю квіти. Не гнівайтеся на мене , мої близькі й далекі друзі , що я малюю квіти , адже з квітів картини красиві " .Ось перед нами розкривається неймовірна, чудова картина - за тином пишні півонії, далі- ніжно-рожеві троянди. Напроти, царські лілеї, та в їх компанії скромні чорнобривці і рідні, знайомі з дитинства маки. По всій картині, де не де розсипані, як маленькі дорогоцінності, волошки, ромашки та настурція. І обрамлює всю цю пишність, немов вінець, в"юнок. В самому центрі картини нам відкривається маленьке віконечко серед квітів і через нього ми бачимо далечинь - річку, поле і обрій з рясними хмаринками. Це несподівано, вражаюче, і в той самий час створено атмосферу затишку і спокою.Кольори, як ні більшості з картин художниці ніжні, пастельні.<span>Роздивляючись цю роботу , можна по новому, ніби ніколи не бачив, поглянути на нашу землю, та навчитися з вдячністю цінувати прості, на перший погляд речі, які нас постійно оточують.
(при бажанні, можна скоротити. Наприклад -цитату з листа Катерини Білокур. Вона, доречі зкопійована, бо це ж оригінальний лист. Все решта - самотужки :) )</span>
Якщо ідейно-художній, то ось який писали ми.
Тема: відтворення материнського співу над колискою дитини, в якому висловлюється тривога жінки за долю сина, чистоту його душі.
Ідея: уславлення материнської любові, яка буде супроводжувати її дитину протягом життя; мати, як і Батьківщина, єдина, неповторна для кожної людини.
Основна думка:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Повтор:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Епітети: «білява хата», «лебеді рожеві», «тихі зорі», «золоте сузір’я».
Метафори: «мріють криками… лебеді», «темряву тривожили… півні», «танцювали лебеді», «заглядає в шибку казка».
Порівняння: «лебеді, як мрії».
Біблія в моему житті Чим для мене є Біблія? Для мене це - джерело духовних істин, книга, яка встановила моральні основи життя для багатьох поколінь людей. Ця високохудожня книга - дуже значне явище культури. Біблією надихалися тисячі митців, поетів, письменників, художників. Біблія залишила свій слід в культурі багатьох народів. Біблійні ідеї, сюжети та образи відомі всім, навіть тим, хто її не читав.
Саме тому знайомство зі Святим Письмом допомагає читачам глибше відчувати ідеї літературних творів, краще розуміти, що саме хотів нам сказати письменник.
Християне ж звертаються до Біблії, щоб знайти сенс свого життя, а також відповіді на питання, що одвіку турбують всіх людей: добро і зло, життя і смерть, доля людини. В Біблії вони знаходять духовну опору в цьому світі, в якому існує і гріх, і несправедливість.
Я належу до християнської віри, тому для мене Біблія - не просто книга. Це - частка душі мого народу, духовна спадщина моїх предків.
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/7571964#readmore
Задайте пожалуйста вопрос в нормальном виде
Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника.
<span>
Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. </span>
<span>
Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. </span>
<span>
У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «...Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин». </span>
