Катерина Василівна Білокур - одна з найвідоміших українських митців малярства. Шлях її в мистецтві був не з легких. Народилась вона в селянській сімї на Київщині, не мючи атестата про середню освіту, та не маючи змоги вступити в художне училище, мусила всього досягати самотужки. Навчителем для неї стала сама жива природа. Згодом в Парижі, коли на міжнародній виставці демонструвалися її картини,їх високо оцінив Пабло Пікассо. Весь світ облетіли його слова: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї на цілий світ!».Перед нами одна з небагатьох картин художниці, на якій зображено не лише квіти."Можливо ви незадоволені моєю роботою , - писала вона в одному з листів, - оскільки я малюю лише одні квіти? Але як же їх не малювати , якщо вони такі красиві ! Я й сама , коли починаю малювати чергову картину з квітами , іноді думаю : от коли цю закінчу , тоді вже буду малювати що-небудь з життя людей. Але доки закінчу , в голові вже виникає цілий ряд нових картин , і одна одної красивіша - і все квіти , ось вам і весь сказ . А прийде весна , зазеленіють трави , а потім і квіти зацвітуть ... І Боже мій! Як поглянеш навколо - ті хороші, а ті ще кращчі , а ті ще чудовіші ... І я забуваю все на світі , і знову малюю квіти. Не гнівайтеся на мене , мої близькі й далекі друзі , що я малюю квіти , адже з квітів картини красиві " .Ось перед нами розкривається неймовірна, чудова картина - за тином пишні півонії, далі- ніжно-рожеві троянди. Напроти, царські лілеї, та в їх компанії скромні чорнобривці і рідні, знайомі з дитинства маки. По всій картині, де не де розсипані, як маленькі дорогоцінності, волошки, ромашки та настурція. І обрамлює всю цю пишність, немов вінець, в"юнок. В самому центрі картини нам відкривається маленьке віконечко серед квітів і через нього ми бачимо далечинь - річку, поле і обрій з рясними хмаринками. Це несподівано, вражаюче, і в той самий час створено атмосферу затишку і спокою.Кольори, як ні більшості з картин художниці ніжні, пастельні.<span>Роздивляючись цю роботу , можна по новому, ніби ніколи не бачив, поглянути на нашу землю, та навчитися з вдячністю цінувати прості, на перший погляд речі, які нас постійно оточують.
(при бажанні, можна скоротити. Наприклад -цитату з листа Катерини Білокур. Вона, доречі зкопійована, бо це ж оригінальний лист. Все решта - самотужки :) )</span>
Омелько і Маруся Кайдаші – працьовиті, своїх дітей вони теж виховали працьовитими. Ларін і Мелашка безмежно закохані, вони дуже схожі, ніжні, поетичні натури. Для Лавріна було неважливе матеріальне становище коханої дівчини. Пара зуміла побудувати свої сімейні взаємини так, що вони щасливі, завжди підтримують одне одного. Повість «Кайдашева сім'я» закінчується примиренням двох роди
1. Ніч перед дуелем. 2. Творчі муки Федька Котигорошка або серенада. 3. Надсилання листа до редакції 4. Відповідь з релакції. 5. Перше побачення. 6. Вітьку Горобця й Петра Білого обвели навколо пальця. 7. Дуель між Вітьком і Петром. 8. Арешт. 9. У Вітьки ростуть крила. 10. Дарунок. 11. Турецький охотник.
Объяснение: Заздрив успіху Славка і вважав себе не гіршим за нього , саме тому вирішив довести зі шпагою в руках що може легко навчитися фіхтуванню і це те ж саме , що в'язальними спицями махати. Славка глибоко в душі образили ці слова , він не розказував сили і поранив неозброєного Юлька.
<span>Вірш М. Рильського «Солодкий світ!» сповнений радості життя, розуміння його привабливості й неповторності. Особливо цінні вияви справжніх, чистих почуттів («погляд, ніби пролісок несмілий», «ніби спогад нерозумно-милий»). Мабуть, треба пройти довгий шлях мук нерозуміння, щоб поцінувати те, що є, відкрити для себе «солодкий світ».</span>
