У своєму романі «Місто» через розкриття образу Степана Радченка – вихідця з села, який прагне «закріпитися» у міському житті – В.Підмогильний намагається розв’язати одвічну проблему неоднозначності людської душі, знайти рішення, не моралізуючи та не кидаючись у крайності.Основна тема твору – доля селянської молоді, у якої після радянської революції з'явилася неймовірна до того можливість отримувати якісну освіту, «вийти в люди», досягти чогось більшого у житті, а також внести у закостеніле сільське життя живий подих прогресу, культури, творчого прагнення та натхнення. Проте багато з них, і Степан також, стикнулися з тим, чого не чекали. Місто давно живе за своїми правилами, яких не під силу змінити наївним «здобувачам» з села, скоріше їхня доля – пристосування, в кращому випадку таке, що дозволить їм розкритися та реалізувати свої амбіції.Степан Радченко, енергійний, здібний, рішучий, впевнений юнак, що приїжджає з села до Києва, щоб отримати освіту та направити її на благо рідного села, сприяти переходу сільського життя на новий, вищий рівень у всіх сферах. Спочатку його лякає місто – велике, шумне, вороже, сповнене незнайомих людей та незвичних дійств. При цьому село здається йому тихим пристанищем, чимось ідеальним, теплим, рідним. Проте місто знайшло гачок, на який впіймало Степанову душу, та поступово змінило і його прагнення, і світогляд.<span>Степана захопила література, він відчуває в собі разом і здібність до неї, і жагучу потребу визнання свого таланту. Він кидає навчання, стає відомим письменником, але разом із цим пристосовується до міського життя, починає поділяти і мрії міських жителів , і способи їх здійснення, і моделі поведінки. Степан Радченко більше не ідеаліст, сповнений світлих сподівань, а прагматичний молодий чоловік, здібний, ерудований, іронічний, який здатний на жорсткість задля досягнення своєї мети.
Чи підкорив місто головний герой?.Він підкорив місто, але місто покорило його...він став типовим жителем міста.
</span>
Жанр:Етюд
Тема:незбагненна краса світу
Ідея:патріотичні почуття
Основна думка:Вечір,мов казка,над Україною казка,як вечір,аж синьо в очах.
Ліричний герой вірша ,,Зимовий етюд"наскільки щирий та переконлевий,що навіть змушений впустити у своє серце любов і тепло.
Майже двісті років п’єса І. П. Котляревського не сходить зі сцен театрів та й досі користується великим успіхом у глядачів.
Сюжет п’єси базується на реальній життєвій ситуації і відображає взаємовідносини між селянами з різним рівнем добробуту. Усе в цьому сюжеті достатньо просто: возний, користуючись своїм високим становищем у рідному селі, намагається примусити дівчину з бідної родини вийти за нього заміж. Мати Наталки не проти, щоб це весілля відбулось і її дочка далі жила в багатстві, не знаючи життєвих негаразд. Але у дівчини вже є коханий, почуття до якого вона й відстоює на протязі п’єси і знаходить в собі сили на подолання усіх перешкод до з’єднання люблячих сердець.
Поародного театру» та окремо відзначив незрівняний емоційний вплив на глядачів. “Радість, і горе, і сльози Наталки були горем, сльозами і радістю всієї зали”. Це ствердження якнайточніше висловило відношення українців до цього твору, а насамперед, до образу Наталки полтавки, ім’ям якої зовсім невипадково названа ця п’єса.
Постать Наталки Полтавки, головної героїні п’єси, приваблює і зворушує своїми чеснотами. Ця дівчина змальована як ідеал української селянки, який увібрав в себе усі кращі жіночі риси – чесність, скромність, душевну силу, сердечність та доброту. «Золото – не дівка!…» – каже про неї виборний. «Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших від себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе і матір свою на світі держить”.дібні сюжети можна знайти у багатьох творах того часу, але І. П. Котляревський, створивши п’єсу «Наталка полтавка», зробив великий крок уперед, бо і мова твору, і розвиток сюжету, і повноцінні ярко виписані образи, і узагальнені ідеї свідчать про досить реалістичне відображення усіх подій, чого ще не було ні в одному з творів української літератури та драматургії. Видатний український драматург і актор І. Карпенко-Карий назвав п’єсу «Наталка Полтавку» «праматір’ю українського н
Сам драматург підкреслює і інші, не менш важливі риси, притаманні Наталці, серед яких і хоробрість, і енергійність, і усвідомлення власної гідності, і наполегливість у боротьбі за своє щастя та кохання. Про це свідчать і слова пісні:
«Небагата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.»
Вже після розмови Наталки з возним становиться зрозуміло, що ця на перший погляд проста дівчина має неабиякий розум та, незважаючи на юний вік, багатий життєвий досвід, достатній для того, щоб протистояти соціальній та життєвій несправедливості. А слухаючи розмову дівчини з матір’ю переконуєшся, що Наталка здатна до вірної критичної і глибокої оцінки людей, а її вчинки доводять, що слова дівчини і поведінка Наталки не якесь відсторонене від життя існування, бо й діє вона так же, як і мислить – помірковано, але в той же час рішуче. Все це не заважає мати дівчині дуже гарне почуття гумору, бо протягом усіх подій вона досить часто і дотепно промовляє достатньо влучні слова. Взагалі, мова Наталки багата і співуча, красива та сповнена народною мудрістю.
Не дивлячись на свою душевну стійкість, Наталка здатна піти на самопожертву ради матері, і хоча вона не шукає матеріального достатку і на першому місці в її житті стоять особисті уподобання, вона готова себе переломити ради материнського щастя. І дуже добре, що їй не довелося цього робити, і все закінчилося щасливо.
<span>Риси Наталки Полтавки є не просто рисами окремої дівчини, це риси ідеальної жінки, яка може бути прикладом для сучасних українських жінок. Незважаючи на підкреслену індивідуальність образу Наталки у п’єсі та її реалістичний образ, вона насамперед є узагальненим образом справжньої української жінки, у якої незламність, оптимізм, душевна краса і сила поряд з жагучим бажання подолати усі перешкоди на шляху свого щастя – це сенс усього життя.</span>
Йiм постiно заважали козаки якi обороняли кордон вiд втеч. Остапа пiдстрелили пiд ребро i вiн ледве не помер. Соломiя заблукала у болотi, але дивом врятувалась. Потiм коли пара знайшла притулок у циган грабiжникiв, на сiм'ю циганiв напали татари(чи козаки), усiх було заарештовано, але Остапу пощастило i вiн ще перед цими подiями покинув хату. Соломiя довго не могла найти коханого, але згодом вона це зробила. Вони здобули волю дуже великою цiною, на спинi Остапа можна побачити шрами, i на грудях також шрам. А Соломiя втратила довгi волосся.
Модна было и больше балов дать. Поэтому с тебя "Спасибо" и "Лучший ответ" :3
З дитинства книжка була і залишається для мене великою таємницею і чудовим товаришем. Вона відкрила мені красу рідного слова, дала можливість відвідати інші країни, познайомила з багатьма героями, які стали моїми хорошими друзями. Люблю читати різні книжки, але найбільше подобаються ті, в яких розповідається про життя і долю моїх ровесників.
Під час літніх канікул я також не залишала книги без своєї уваги, адже з ними так приємно відпочивати.
Велике задоволення я отримала, читаючи роман американської письменниці Елеанор Портер «Полліанна». Головна героїня твору – дівчинка Полліанна. Вона моя ровесниця. Зовні героїня не дуже гарна. «… худенька дівчинка в червоній картатій сукні з волоссям, заплетеним у дві товсті коси… гарне личко у ластовині виглядало з-під солом’яного капелюшка,» - так автор змальовує її портрет. І я відразу мовби побачила свою однокласницю Тетянку. Чомусь перехотілося читати (Тетянка своєю поведінкою мало кому подобається в нашому класі). Але письменниця підкреслює незвичайну красу блакитних очей Полліанни, в яких відтворюється красива і чиста її душа.
Сторінка за сторінкою книга поступово відкривала для мене непросту і незвичайну історію життя маленької героїні. На її долю випало багато випробувань: рано залишилася сиротою, потім отримала тяжку травму хребта й була прикута до ліжка. Як я її жаліла! Але мама сказала, що цього робити не потрібно, бо Полліанна – сильна дівчинка (мама читала роман зі мною). І справді, дівчинка, незважаючи на все, радіє кожному дню і намагається допомогти всім, з ким зустрічається. Під її впливом змінюються мешканці містечка Белдінгсвіль, які звикли жити лише для себе, замкнувшись у своєму дріб’язковому світі. Це інвалід місіс Сноу і містер Джон Пендлстон, і служниця Ненсі. А як Полліанна переймається долею свого однолітка Джиммі Біна!
Та чи не найбільше змінюється тітка Поллі, яка до приїзду Полліанни жила за суворими законами, робила будь-яку справу з посиленим почуттям обов’язку. Вона не вміла радіти і любити по-справжньому. Полліанна своєю душевністю та умінням радіти всьому, що трапляється в житті, змушує тітку стати кращою, доброю і щирою. І згодом та знаходить щастя разом із лікарем Чілтоном. Під впливом одинадцятирічної дівчинки персонажі роману змінюються, знаходять своє щастя, родинний затишок.
Мені дуже хочеться бути схожою на Полліанну, маленьку дівчинку, котра вміла «грати в радість». Хочу бути такою ж щирою, відвертою і душевною, радувати своїми добрими вчинками і підтримкою маму, тата і всіх, хто живе поряд зі мною та піклується про мене. Обов’язково розповім однокласниці Тані про Полліанну і пораджу прочитати твір Елеанор Портер. Вірю, що вона теж зміниться на краще під впливом цієї героїні. Адже, як стверджувала письменниця: «… кожний несе в собі добре світло, треба тільки вміти відкрити свою душу і подарувати це світло людям». Тож нехай це світло радості і щирості буде поряд зі мною, з кожним, хто живе на нашій чудовій планеті Земля. І тоді запанують серед людей мир, злагода, добро і милосердя і прийде до кожного Божа благодать. Я вірю в це.
