Фантастика- це те про,що мріє людина, але воно неможливе!
Часто ми читаємо у книгах фантастичні пригоди і замріємося: "Якби у мене така пригода сталася"
Та ось пригода сталася з кожни, але фантастика не з кожним! Я також мрію про це! Але це лише мрія, та можливо десь у світі може статись не можливе, фантастичне!
Сміх — гостра зброя письменників у боротьбі з різними людськими пороками: лицемірством і плазуванням, гонористістю та пихатістю, зажерливістю, скупістю, підлабузництвом… Китайський філософ Конфуцій сказав: «Скаржитися на неприємну річ — це подвоювати зло, сміятися з неї — це нищити його». А французький письменник Франсуа Рабле у передмові до свого роману «Гаргантюа і Пантагрюель» писав: «…правду часом пишуть жартома. Пориватиме тебе на сміх — смійся собі на здоров’я!». Ці слова Ф. Рабле можна віднести і до комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєра. Понад 300 років ця комедія не сходить зі світової сцени. Людство читає цю геніальну п’єсу, сміється, обговорює… Що викликає сміх у комедії Мольєра? Сміх викликає бажання головного героя комедії пана Журдена вибитися у шляхтичі.
Пан Журден розбагатів на торгівлі тканинами. Цією ж справою займався і його батько. Його дружина, пані Журден, також дочка купця. Однак новобагатько соромиться свого походження і робить усе можливе, щоб навчитися хороших манер, здобути освіту і близько зійтися з представниками вищого світу.
Бажання стати шляхетним дворянином засліплює розум пана Жур-дена. Він наймає цілу купу учителів, намагається бути схожим на дворян в одязі, звичках, манерах. Очманілий пан Журден не помічає, що оточуючі глузують, а іноді навіть і знущаються з нього. Кожний із чотирьох учителів переконує пана Журде-на в необхідності вивчення саме його предмета. Недоброчесний учитель музики визнає, що Журден є тією людиною, гаманець якої може стати легкою здобиччю. «Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — удавати із себе галантного шляхтича — просто скарб для нас!» — стверджує він.
Уже з перших хвилин комедії Журден надзвичайно комічний. Він викликає лакеїв для того, щоб продемонструвати, що вони в нього є, і не знає, як з ними поводитися.
Пан Журден хоче одягатися так, як одягається «все вельможне панство». Костюм, химерний і недоладний, який пошив пану Журдену кравець, викликає в учителів улесливе схвалення, а в дружини та служниці — насмішки.
Зрештою, Журден непогана людина, чесний купець, але з дещо хибним уявленням про своє місце в житті.
Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта Ков’єль знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує «посвячення у муфтії». Журден стає, хоча й химерним, але шляхтичем.
Отже, Мольєр сміється і над людськими вадами, і над характерами, і над умовами, що ці характери виплекали. Коли ми дивимося або читаємо комедію «Міщанин-шляхтич», то не переймаємося тим, що Журден хотів стати аристократом, для нас це вже не актуально. Нас смішить показ прагнення людини удавати не того, ким він є насправді. Драматург стверджує, що людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності та ні перед ким не плазувати.
Наше дитинство, спогади, хвилювання, радість, веселощі …
Здавалося, що все на світі так просто, легко. Наша домівка, школа, друзі і ми не маємо хвилини вільної. Поки ми ще діти, не замислюємся ні над чим. Але час, як ми знаємо, невпинно лине, летить, як швидкий потяг. І ми не помічаємо - а вже дорослі. Відразу з’являються непередбачувані проблеми, питання, а все це змушує нервувати, непокоїтися. Часом, навіть буваєш неуважним, неврівноваженим, іноді злим. Та це нічого. Авжеж, усе це природньо, бо ми робимо крок у дорослий світ. Не помітно закінчується безтурботне, веселе, дитяче життя…і ми поступово розуміємо, що воно вже не повернеться ніколи… Але тобі хотілося б зупинити ті прекрасні хвилини щасливого дитинства і назавжди лишитися радісним, безтурботним дитям. Але, на жаль, сторінка цієї історії перегорнута. Та як би ми не кричали, не хотіли повернути ту мить, та наші слова вже беззвучні. Незабаром ми починаємо відчувати, що наше щастя ніколи не завітає до нас. Звикаєш до цієї думки і тоді перетворюєшся на людину, яка вже нічого не чекає від життя, розчаровується, думаючи, що щастя немає. Але в цю саму мить ми повинні вірити у своє тепле, радісне майбутнє, боротися за нього і тримати щастя на відстані не більше як на сантиметр. Звичайно, світ щастя у кожного свій. Хтось лише любить гроші, коштовні речі; хтось полюбляє бути вищим за всіх, інший чекає від життя трішки добра, тепла, поваги, любові, сімейного затишку. Та кожна людина - коваль свого щастя.
