Діжурка- вказує на безтурботне сімейне життя, батьківське тепло.
Сукня в трояндах( вчительки Климка)-вказує на недавнє щасливе шкільне життя
Хустка в руках молодої дівчини, яка стояла на базарі- вказує на дівочу вроду, молодих людей, яких виловлювали для відправки в Німеччину.
Чорнобривці в руках молодої дівчини- вказують на рідну землю- Україну.
Повість «Тореадори з Васюківки» теж про гру, вигадку, фантазію. Романтика щоденних пригод так захопила двох друзів Івана Реня і Павла Завгороднього, що іноді вони втрачають відчуття межі між реальністю та уявним світом, створеним ними самими.
Вже з перших рядків повісті починаєш розуміти: доведеться сміятися. І сміятися багато та весело. Такий незвичайний колорит сільського дитинства зобразив письменник. Пригоди героїв повісті починаються змалку. Пискнув неправильно хлопчина власне ім'я. От і прозвали Явою на все життя. Але немає коли засмучуватися з цього приводу, бо виникає стільки справ, що не вистачає часу замислюватися над тим, як там тебе називають. Та ще й є друг Павлуша, який виручить і допоможе що-небудь придумати.
Ява і Павлуша не просто вигадники. Це дві «бомби уповільненої дії», хоч у їх вчинках немає злого умислу, а тільки добрі наміри. Адже добру справу хотіли зробити хлопці, коли проводили першу лінію метро у Васюківці. Порятунок маленького песика Собакевича із занедбаної криниці взагалі можна назвати подвигом без будь-яких жартів: далеко не кожен спуститься на дно напівзруйнованого колодязя. Щоправда, енергія у хлопців б'є через край. Тому навіть добрі справи часто перетворюються на комічні ситуації, що викликають сміх.
Повість В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» вражає динамічністю подій. Не встигає закінчитися одна пригода з її головними героями, а вже починається інша. І щоразу фантазерам Яві та Павлуші, які сплутали вигадки з дійсністю, доводиться виплутуватися з комічних ситуацій.
Вони захоплено уявляють, як відбудеться вперше в історії Васюківки таке вражаюче видовище, як бій биків. Подивитися на тореадорів Івана Реня і Павла Завгороднього приїдуть з усієї України, їх покажуть по телевізору. Але що поробиш, якщо корова Контрибуція не розуміє добрих намірів сміливих тореадорів і заганяє їх у багно.
Відважні Ява і Павлуша готові врятувати сільського винахідника й умільця Фарадейовича. Але й ця пригода завершується комічно: вибухає не бомба, а глиняний глечик. Хлопці вкотре потрапляють у халепу. Замість винагороди їм доводиться ліквідовувати сліди свого перебування у хаті Фарадейовича.
Даремно не розуміють добрих намірів «тореадорів» ні їх рідні, ні односельці. Але друзі чужої іронії не сприймають. «От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці!» — каже про них дід Саливон. Ява і Павлуша сприймають дідові слова «за чисту монету». Вони згодні, щоб всі про них так говорили, щоб слава гриміла на всю Васюківку. Хоч слава про них і так гримить.
1.На самому краї села, од вигону, стояла невеличка хатка, вікнами на широкий шлях. З-за хатки виглядали невеличкі хлівці, повіточки; трохи далі — тік; за током — огород; а все кругом обнесено низенькою ліскою. Зразу видно було, що то плець не дуже заможного хазяїна. Не достатки, а тяжка праця кидалась в вічі. Хата хоч старенька, та чепурна, біла, — видно, біля неї ходили хазяйські руки; двір виметений, чистий; огорожа ціла, хоч і низенька, а ворота дощані-хрещаті.
2.А й дитина ж то вийшла — на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне... Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві, — як дзиґа крутиться, на місці не всидить... Скажеш йому: дай те! дай друге! — як стріла пуститься... Чіпка, як його звали, — не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: «Подай, Чіпко, води!», або — ножа, або — веретено...» То він і почне: «А де ж воно лежить, чи стоїть?» Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть...
Я не знаю конечно, на каком ты языке написал(а), НО я бы помогла если бы ты спросил(а) НА РУССКОМ
.Мелашка – одна з головних героїнь твору «Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького, дочка незаможного селянина, дружина Лавріна.
Зовнішність : невисока, струнка, гнучка, гарна, мала тонкі чорні брови, «щоки червоні, як червоні яблука», «повновида, з тонким носиком».
Характер: ласкава, добра, вразлива, може постояти за свою сім’ю, перебуває під впливом свекрухи, сором’язлива, покірна, дуже кохає Лавріна, не забуває батьків.
Ставлення до інших: шанує батьків, свекруху і свекра, намагається уникати конфліктів з іншими, дуже кохає Лавріна.
Ставлення інших до Мелашки: спочатку свекруха ставилася до неї, як і до Мотрі, але після того, як Мелашка сховалася в Києві, і її там знайшли, ставлення до неї змінилося. Її почали цінувати, вона робила стільки ж роботи, скільки й Маруся. Лаврін завжди її кохав.
Ставлення автора до Мелашки: він співчуває цій героїні, симпатизує цій спокійній, врівноваженій українській дівчині.
Я вважаю, що Мелашка любляча і терпляча жінка, вона гарна господиня і допомагає сім’ї. але їй все ж таки слід проявляти більше волі.
