Чiпка е селянином бунтарьом, невтомний шукач правди, який зiйшов на криву стежку боротьби i став "пропащою силою"!
це широкоплечий 20 рiчнний паробок з гострими карими очима.
"Таких парубкiв часто й густо можна зустрити по наших хуторах та селах. Одно тилько в нього неабияке- дуже палкий погляд бистрий, як блискавка.Ним свiилась якась незвичайна смиливисть и духовна мiць, разом з якоюсь хижою тугою..."
Величковський Іван-укр.поет,письменник,священик.
Точно не знаю но вот!
Народився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.
Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Андрій Малишко закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944–1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Чи роблять гроші щасливою людину? Ця тема досить актуальна як у нашому сучасному житті, так і у різних літературних творах. Так можна привести для прикладу відому трагікомедію Івана карпенко-Карого "Сто тисяч". Головний герой твору - Герасим Калитка. Він - багатий селянин, що має працьовиту дружину, хорошого сина... і один недолік, а саме: жадібність. Його прагнення до наживи робить боляче не тільки йому, але і його близьким. Калитка заради грошей ладен піти на протиправну махінацію. Він забуває про своїх близьких, змушуючи дружину Параску пішки йти до церкви, аби не стомлювати коней, наполягаючи на одруженні сина Романа із дочкою багатого Пузиря, незважаючи на почуття сина. Варто згадати і те, що сталося після провалу його плану збагачення - він намагався покінчити із життям! І якби не копач Бонавентура, то хто-зна, чим би все закінчилося для Герасима.
Аналізуючи усе раніше сказане, можна прийти до висновку: жага до наживи загубила Калитку, ставши його метою усього життя. Так завжди: <span>великі гроші руйнують душу людини. І я гадаю, що треба мати неабияку силу волі, аби жага збагачення не опанувала душею людини, власне, як це сталося із Герасимом. Необхідно залишатися самим собою, не підкоряючись владі грошей, не дозволяючи їм заволодіти тобою. не дозволяючи зруйнувати твою душу.
P.S. Хех, я старалась, честно ^_^"</span>