Гроші самі по собі не можуть бути ані добром, ані злом. Гроші - це необхідність. Без грошей у сучасному суспільстві люди не можуть існувати. Насправді, ніяким іншим чином не можна сплачувати за життєво необхідні речі: харчування, проживання, лікування, одяг, подорожі, навчання...
Гроші - не добро і не зло. Добрими або ж злими можуть бути лише люди, у яких цих грошей чи занадто багато, чи жалюгідно мало. За всю історію існування товарно-грошових відносин в світі відбулася неймовірна кількість злочинів. Гроші в злих руках - це кров і сльози.
Гроші в добрих руках - це меценатство, збудовані школи, музеї, лікарні. Гроші в добрих руках - це милосердя, врятованні життя, щасливі долі.
<em>Протистояння Добра і зла в новелі М. Хвильового «Я (Романтика)»</em>
Тема протистояння добра і зла не нова в літературі. Але всі твори тьмяніють перед українською трагедією в новелі Миколи Хвильового «Я (Романтика)».
Микола Хвильовий починає свій твір із ліричного зачину, в якому постає образ матері: «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест то йде Марія». Цей образ приходить до стомленого від крові і смертей сина як спогад, як марення. «Моя мати — наївність, тиха зажура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним образом». Син тільки на одну мить полинув спогадами у дитинство, у юність, де «дзвеніли росяні ранки і падали перламутри», де «шелестять вечори біля тополь».
Добром і лагідністю віє від спогадів героя про матір, яка жаліє свого сина, що зовсім замучив себе у нескінчених походах-битвах «Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини і тихо кладу на свої груди…». Та здалеку насувається гроза: «там, за дорогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори». Син бачить «в її очах дві хрустальнії росинки», чує, як «мати каже, що вона поливала м’яту, і м’ята вмирає в тузі» — відлітають спогади, зникає з-перед очей образ матері. У фантастичному польоті розстріляного шляхтича засідає «чорний трибунал комуни».
Хвильовий не просто грубо і зримо розвіює спогади героя, не механічно протиставляє світле і темне, а тонко і вмотивовано досліджує психологію Добра і Зла, які живуть у душі героя. Письменник показує жорстоку боротьбу між половинками роздвоєної особистості фанатика революції, який свідомо і послідовні глушить у собі Добро, керуючись ненавистю, служить Злу. Він, як заклинання, промовляє: «Я — чекіст, але я і людина», намагається передусім собі довести, що він не бандит, що його покликала революція захищати бідних, знедолених, чинити справедливість. Але чому ж тоді «з кожного закутка дивиться справжня і воістину жахлива смерть»? Чому прості люди, обивателі говорять: «Тут засідає идизм»?
Душа героя розривається між двома началами. З одного боку — мати, з другого — ідея вірності революції. Перемагає остання. В ім’я «світлого майбутнього» твориться зло, бо «єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни» може проходити через долі простих людей, через жертви, кров і сльози. Це була дійсність: справжня життєва дійсність — хижа й жорстока, як зграя голодних вовків. Це була дійсність безвихідна, неминуча, як смерть». Ось чому у фанатичній відданості революції син має стріляти в матір: «Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері і притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав спуск на і кроню».
Все, кінець! Боротьба Добра і Зла закінчилась абсолютною перемогою! Ніякої фантазії не вистачить на те, щоб додумати подальше життя цього романтика, який перестав бути людиною, адже в грудях він мав уже не розколоте, а поросле шерстю серце вовкулаки.
У кожного міста є моторошні розповіді та байки, які розказують біля вогнища та лякають неслухняних діток. У Києві - це Лиса гора, на Хмельниччині - катакомби під фортецями, Захід України славиться містичними лісами.
Чому у нашому місті не повинно таких бути? І вони є.
Перш за усе - будинки з привидами. Найбільш відомий будинок з примарами знаходиться на Забалці. Мало хто з херсонців не чув легенди про нього. Бере свій початок ця історія в повоєнні роки, коли заїжджий табір циган зупинився у цих місцинах. Звісно, що у таборі була одна циганка, яка промишляла «чорними справами»: наведенням пристріту, псування, хвороб. Загалом - відьма. Такі її послуги користувалися попитом у місцевого населення, і гроші у відьми водилися. Далі історія інтерпретується по-різному. Чи то її згубили рідні сини за пожитки, чи то штрафбатівські бійці згубили.
Покійну поховали на околиці кладовища. А уже в 90 -х роках почалася забудова цієї території, і частина могил була вирита, серед них опинилася і могила відьми. Ну і як у казках - почалися потойбічні явища. Меблі в будинку самі рухалися, посуд билася, речі самозаймаються. Будинок змінив кілька власників, але жоден не зміг тут прожити більше 3-х місяців.
Інший же будинок з привидами знаходиться в с. Комишани. Великуватий дім з двома башточками був збудований бізнесменом для своєї молодої дружини. Але сімейне життя не заладилося, і будинок за рішенням суду слід було поділити між подружжям. Чоловік не зміг стерпіти такої поразки і застрелив власну матір і себе. Дружина вселилася на свою законну половину, але навіть після смерті колишній коханий не хоче здаватися і всіляко нагадує про свою присутність.
Не обійшлося й без проклятих перехресть. За даними ДАІ, які ведуть детальний облік всіх аварій, в Херсоні існує 3 найнебезпечніших перехрестя:
- перетин вулиць Іллюші Кулика і Ладичука ;
- проспект 200 років Херсона - вулиця Карбишева ;
- перехрестя вулиць Комунарів та Горького.
Дивина у тому, що на всіх цих перехрестях встановлені світлофори, дороги рівні з хорошим оглядом, немає стрімких скель, що закривають видимість конструкцій, будинків і дерев. Як правило, більшість аварій закінчуються летальним результатом. Тільки за 2007 рік на перехресті вулиць Комунарів та Горького було скоєно 11 ДТП, за 2008 рік - ще 10 аварій. На перетині вулиць Іллюші Кулика і Ладичука траплялися навіть по дві аварії за день. Незважаючи на вжиті заходи, люди продовжують гинути на перетині цих доріг.
Херсонський студент - не студент, якщо не чув історій про привидів гуртожитку. Щойно заселишся туди-на тебе сиплеться град розповідей, як хтось тут, через щось загинув. По більшій мірі це міфи та вигадки. Але, але, але. Недобра слава панує навколо гуртожитку Вищого професійного училища № 2. Не так давно з вікна приміщення вистрибнула 17 -ти річна студентка даного ПТУ. Цікаво, що жодних причин покінчити життя самогубством у дівчини не було, а пояснити причину свого вчинку вона не може. Постраждала стверджує лише, що протягом кількох днів їй снилася відьма, яка доволі «живо» її душила. За деякий час до цього з нещасливого гуртожитку випав 18-річний хлопець. У даній історії також не все просто і питань більше ніж відповідей. Ще двох студенток першого курсу викладачі змушені були направити до психіатричного закладу, оскільки у них спостерігалися напади паніки і гостре небажання повертатися в гуртожиток. І знову ж таки-лише чутки та інтернет-байки.
От саме цікаве стосуєтьсябудівель часів Катерини, а самепідземних катакомб, що тягнуться ледь не під усім Херсоном. Мало відомо, що саме криють у собі ці темні та сирі тунелі. Існують, навіть, розповіді про піратське сховище. Як відомо на порозі 20-го століття близько Херсону заробляли на життя пірати свого часу. Так ось. Парове судно «Софія» тримало маршрут з Одеси до Хорлів. Як уже зрозуміло-їх захопили пірати. Вичистивши кишені та трюми корсари зникли на шлюпках у невідомому напрямі. Згодом до берегу прибило ці самі шлюпки без жодного натяку на людей. Уся легенда зводиться до того, що херсонські бандити заховались у катакомбах та їх там завалило. І по цей день можна почути відлуння їх голосів. Зараз же навряд хтось шукатиме ці скарби, особливо побачивши, як вправно облаштували у штольнях свої табори бомжі.
Звісно, ще повно містичних та страшних історій про місцини Херсону. Ті ж набережні, пустеля, колодязі, покинуті фабрики, заводи та храми. Але нехай це залишається незвіданим. Адже у кожній казці є доля казки.
