Ніч перед Різдвом» Гоголь переказ В ніч перед Різдвом місяць сходить на небо, щоб висвітлити хутір. Відьма, збираючи зірки, зустрічає чорта, який краде з неба місяць, щоб помститися ковалю Вакулі, за майстерно розписану церковну стіну. В безмісячну ніч козак Чуб, батько красуні Оксани, не піде до дяка на кутю, і Вакула не зустрінеться перед святом зі своєю коханою. Поки чорт доглядав за відьмою, нашіптував їй те, що «зазвичай нашіптують всьому жіночому роду», Чуб із кумом, вийшовши з дому і здивувавшись непроглядній пітьмі, все-таки пішли на застілля. В цей час, в хату Чуба тихо увійшов коваль. Розпещена Оксана крутилася перед дзеркалом, нахвалюючи свою красу. Милуючись собою, вона не відразу помітила ввійшовшого Вакулу. Серце коваля було повно ніжності, а Оксана лише глузувала над ним. Стук у двері перервав їх бесіду. Коваль пішов відкривати. За дверима виявився збившийся через заметіль з дороги Чуб, який втратив попутника. Козак вирішив повернутися додому. Побачивши свою хату, він постукав. Однак, почувши голос коваля, подумав, що забрів не в свій будинок. Вакула, що не розібравши через хуртовину, хто прийшов, вигнав козака, трохи його не побивши. Чуб зметикував, що хата чужа, а в ній коваль, значить, мати Вакули вдома одна і попрямував в гості до Солохи. Чорт, вившись навколо відьми, зронив місяць, який піднявся в небо і освітив все навколо. Заметіль стихла. Галаслива юрба вломилася в хату Чуба і закрутила у веселому хороводі Оксану і коваля. На одній зі своїх подруг горда красуня побачила красиві черевики, розшиті золотом. Закоханий Вакула пообіцяв дістати для бажаної Оксани черевики ще красивіші, але примхлива дівчина заявила, що їй потрібні тільки ті, що носить сама цариця, і, якщо коваль дістане їй такі, то вона вийде за нього заміж. У будинок привітної Солохи один за одним почали приходити гості — шановані козаки. Чорт сховався в мішок з-під вугілля. Потім голові і дяку довелося залазити в мішки. Найбажаніший гість — вдова Чуб, чиє багатство планувала прибрати до рук Солоха, вліз в мішок на дяка. Самий останній гість, козак Свербигуз, був «великий тілом» і в мішок б не помістився. Тому його Солоха вивела в город, щоб вислухати, навіщо він прийшов. Вакула, повернувшись додому, побачив посеред хати мішки і вирішив прибрати їх. Взявши важку ношу, він вийшов з дому. На вулиці, в веселому натовпі, йому почувся голос Оксани. Вакула кинув мішки, пробрався до коханої, але Оксана, нагадавши йому про черевички, засміялася і втекла. Розгніваний коваль вирішив звести рахунки з життям, але, схаменувшись, пішов за порадою до запорожця Пацюка. З чуток, Пузатий Пацюк водив дружбу з нечистою силою. Зневірений Вакула запитав, як знайти дорогу до чорта, щоб отримати від нього допомогу, але Пацюк дав невиразну відповідь. Опритомнівши, благочестивий коваль вибіг із хати. Чорт, що сидів у мішку за спиною Вакули, не міг упустити таку здобич. Він запропонував ковалю угоду. Вакула погодився, але зажадав закріпити договір і, обманом перехрестивши чорта, зробив його смирним. Тепер чорт змушений був везти коваля в Петербург. Гуляючі дівчата знайшли мішки, кинуті Вакулою. Вирішивши подивитися, що наколядував коваль, вони поспішили за санками, щоб відвести знахідку до Оксани в хату. Через мішок, в якому сидів Чуб, розгорається суперечка. Кумова дружина, думаючи, що всередині мішка кабан, відбила його у чоловіка і ткача. На загальний подив в мішку виявився не тільки Чуб, а й дяк, а ще в одному — голова. Прилетівши в Петербург на чорті, Вакула зустрів запорожців, що проїздили раніше через Диканьку, і поїхав з ними на прийом до цариці. Під час прийому запорожці ведуть мову про свої турботи. Цариця запитала, чого ж хочуть козаки. Вакула впав на коліна і попросив черевички, такі ж, як у государині. Убита щирістю коваля, цариця звеліла принести йому черевички. Весь хутір гомонів про смерть коваля. А Вакула, обдурив чорта, прийшов з подарунками до Чуба сватати Оксану. Козак дав згоду ковалю, а Оксана з радістю зустріла Вакулу, готова вийти за нього і без черевиків. Пізніше у Диканьці хвалили чудно розписаний будинок, в якому жила сім’я коваля, і церква, де майстерно був зображений чорт в пеклі, в якого всі плювали, коли проходили мимо.
Софійка — звичайна школярка, яку, як і інших, змушують допомагати батькам, доглядати молодших братиків або сестричок. Як і кожна дівчинка, Софійка довго підбирає одяг, щоб привернути увагу хлопця. Вона щирий друг, готовий прийти на допомогу, ризикуючи власним життя, дещо авантюристична, щира, відверта, співчуває чужому горю, смілива
<span>Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи,
ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі».
Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві
вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою
у відповідь на спробу побити її.
<span>цитатна характеристика Марічки у творі "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського.
«Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились
коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти
ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все,
встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі,
прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не
грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні
смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого
голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не
могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці,
хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по
сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати
пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу,
що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му
дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки
співати залишу».</span></span>
Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
<span>Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна!</span>
Тема : видтворення на тли историчних подий зрадництва идея : засудження зради идеалом у боротьби за визволення . Композиция: 5 дий и 7 картин. Проблема: героизм и зрада, кохання и громадський обовьязок (вместо и- i)