Ответ:
Батьки Наталки взяли до себе в приймаки (всиновили) Петра. Наталка з Петром закохалися і батько вигнав Петра з дому. Петро змушений був йти в наймити. Батько Наталки помирає і бідна вдова Терпилиха продає маєток, забирає доньку й купує невеличку хатину у селі. Приходить час, коли Возний Тетерваковський сватається до Наталки. Вона цього не бажає, оскільки закохана у Петра. Мати разом із сільським Виборним Макогоненком умовляють Наталку, щоб та прийняла пропозицію Тетерваковського, бо тоді родина переживала скрутні часи. Коли старости завітали до Наталки, вона зі сльозами на очах пов'язала їм рушники. У той час Петро, вже вільний, опинився в цьому селі. Він випадково знайомиться з Миколою (той був сиротою та родичем Терпилів). Микола розповідає все Петрові. Тож коли Возний та Виборний виходять з хатини (вже перев'язані рушниками) Микола повідомляє Наталці про те, що повернувся її коханий. Біля хатини Возний зустрічається з Петром, з хатини вибігає Наталка, говорить, що кохає Петра. Тетерваковський, вражений тим, що Петро дуже кохає Наталку, і заради неї готовий на все, прощає і благословляє їх.
Ответ:
Талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів — соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру.
Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я — Леся Українка.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. Взимку Косачі жили в Луцьку, а літом — у с. Колодяжне. Серед факторів, які впливали на формування таланту Лесі Українки, була музика. “Мені часом здається, — писала вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей “жарт” — початок туберкульозу, з яким вона боролась усе життя.
Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше десяти мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Так, наприклад, у 19 років вона написала для своєї сестри підручник “Стародавня історія східних народів”.
У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки — Марія Ковалевська. Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”
Почуття гумору як важливий компонент психологічного здоров’я
Особливості сучасних соціальних трансформацій в Україні вимагають від молоді високого рівня особистісного розвитку. Одним із ресурсів такого розвитку може стати почуття гумору, завдяки якому здійснюється забезпечення збереження психологічного здоров’я в процесі навчання.
Недарма в останні десятиріччя почуття гумору розглядають не лише як соціально бажану рису особистості, але і як важливий компонент психологічного здоров’я. Окрім підвищення позитивних емоцій і протидії негативним настроям, таким як депресія і тривога, гумор вважається цінним механізмом подолання стресових життєвих подій і важливою соціальною навичкою для початку, підтримування і розвитку задовольняючих міжособистісних стосунків. Значна кількість досліджень з психології гумору за минулі два десятиліття була сфокусована на зв’язку між гумором і різними аспектами психологічного здоров’я [1-3].
Канадський дослідник Р. Мартін розглядає почуття гумору як стилі гумористичної поведінки, серед яких він виокремлює потенційно корисні (афіліативний і самопідтримувальний) і шкідливі (агресивний і самопринизливий) для психологічного здоров’я суб’єкта стилі гумору.
Останнім часом у межах такого напряму досліджень особистості як позитивна психологія запропоновано розглядати готовність людини до виявлення почуття гумору і позитивне реагування на гумористичні прояви оточуючих як одну з ознак так званих „сильних” (здорових) особистісних властивостей. Ці „позитивні” (здорові) риси співвідносяться з шістьма чеснотами, що співпадають у різних культурах, тому вони були відібрані як загальнолюдські цінності, якими керується оптимально функціонуюча особистість [6]. Позитивні властивості особистості і дотримування людиною позитивних цінностей вважається позитивними психологами важливою передумовою психологічного, суб’єктивного, соціального благополуччя, які і зумовлюють психологічне здоров’я людини, і можуть слугувати ознаками його наявності у суб’єкта [4].
Серед однієї з шести чеснот виокремлено трансцендентність, що тлумачиться як наявність у людини уявлень про зміст життя і відчуття власного зв’язку з навколишнім світом. Дотримування людиною цінності трансцендентність забезпечує формування в неї