<span>давалося б, що гарного можна сказати про дощовий день? У мене небагато однодумців, тому що більшість любить яскраві, сонячні дні. А я люблю дощ завжди, у будь-який час року, ну хіба що взимку він мені не до вподоби. Але навесні, влітку й восени в мене навіть настрій піднімається, коли йде дощ. Тепло або холодно — мені все рівно. У теплу дощову погоду я люблю просто бродити вулицями, натягнувши на себе прозорий плащ або всього-на-всього під парасолькою. Якщо ж холодно і йде дощ, я вдягаюся і взуваюся тепліше, у що-небудь непромокальне, й із задоволенням виходжу гуляти. Правда, більше мені подобається бродити вдвох: з мамою, татом або з подругою і розмовляти про щось фантастичне, не про уроки й школу, не про те, з ким не поладили або що треба купити, а про який-небудь світ із прочитаних книг, де живуть не казкові, але незвичайні герої, де ростуть величезні, але обов'язково доглянуті ліси, і в них бродять не хижі звірі, а добрі мавпи й антилопи, зайці, лисички і ведмежата, ручні вовки, літають великі розумні птахи. Добре буває, коли дощ закінчується веселкою, начебто урочистий вогонь запалюється на небі. Люблю ще в дощову погоду сісти зручніше в кріслі й читати цікаву книгу, слухаючи шелест дощу. Тільки грозу не люблю й вітер — мені подобається дощова погода тиха, спокійна, доброзичлива. </span>
Відповідь:напиши нормально
Пояснення:удачі)
Пише Вам школярка двадцять першого століття. Минуло вже багато десятиліть з часів Вашої активної громадської та творчої діяльності, але Ваше слово й досі живе. А Ваш внесок в розбудову нашої держави на початку минулого століття також пам’ятають та шанують нащадки.
Ви навіть не уявляєте, як я була здивована, коли познайомилась із Вашим творчим доробком. Найбільшою дивиною для мене став той факт, що видатний політик Володимир Винниченко, про якого нам розповідали на уроках історії, є ще й письменником та художником! До того часу особистість Вашої історичної особи була прихована для мене за відстороненими іменами, датами, універсалами.
Ваша постать – це зразок цілісної особистості, творча та життєва біографія якої являють єдине ціле. Як цікаво було відшукувати між рядків роману «Сонячна машина» паралелі до сучасності, як Вашої революційної, так і нашої. Навіть моторошно стає від думки, що ми сьогодні такі схожі на тодішнє суспільство, що Ви його описали.
Цей роман справив на мене неабияке враження. По-перше, своїм захоплюючим, навіть детективним, сюжетом. Чого варта сама ідея створення такого апарату, який міг би назавжди вирішити проблему голоду у світі!
_________
ХЗ ПРАВИЛЬНО,ИЛИ НЕТ.)
Всі події, які відбуваються у житті людини та її доля багато в чому обумовлені тими місцями, де пройшло її дитинство, де вона виросла і навчилася цінувати красу рідної землі. Та й сприйняття реальності залежить від того, де знаходиться людина. Зараз більшість наших співвітчизників вимушені жити далеко від надихаючої добрі відчуття і красивої природи – в метушливих і задушливих містах. Але кожен з нас повинен пам’ятати, що природним місцем існування наших предків були зовсім не міста, а лоно природи.Підтвердженням усього вищесказаного може бути прекрасна за своїм змістом повість В. Близнеця «Звук павутинки», в якій розповідається про пригоди маленького хлопчика з великою душею. Головний герой повісті – Льонька, який жив зі своїми батьками у невеличкому селі. На превеликий жаль, у цьому селі не було жодного однолітка Льонки, через що хлопчик був змушений сам шукати собі розваги.Звичайно ж, для будь-якої людини дуже важливо мати друзів і спілкуватися з оточуючими. Але якщо проводити багато часу на природі і навчитися її розуміти, можна знайти цікаву для себе справу навіть на самоті. Отож і Льонька вирішив цю проблему завдяки спілкуванню з природою. Він любив гуляти по двору, ходив до невеличкої річки запускати кораблики і вмів розуміти всю ту красу, яку давала йому рідна природа.Наша українська земля дуже красива в самому широкому розумінні цього слова. І зовсім не треба шукати пишномовні слова для того, щоб описати цю красу. Достатньо цікаво розповісти про життя людей, які кожен день спілкуються з природою и живуть найближче до її витоків. Саме так і зробив український письменник В. Нестайко у своїй захоплюючий трилогії «Тореадори з Васюківки», в якій йде мова про цікаві пригоди двох сільських хлопчиків – друзів і найбільших у селі розбишак. Усі події цього твору відбуваються на тлі незрівняної краси української природи, яка відіграє важливу роль у романі і справляє незвичайне враження на читачів будь-якого віку. Ява Рень та Павлуша Завгородній коїли немало лиха своїм односельцям, але робили це не зі зла, тому й прощали їм селяни майже усе. Автор трилогії доводить, що будь яка людина, яка живе у тісному співіснуванні з природою, має щиру та добру душу, вона не здатна на підлість і зраду.Іще одним твором, в якому яскраво замальовується мальовнича українська природа, є повість М. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера». У цій повісті мова теж йде про пригоди двох товаришів – Митька і Сергія. Ці пригоди відбуваються у селі, куди хлопчики приїхали на літній відпочинок до бабусі одного з них. Всі події повісті відбуваються в лісі та на березі чудового лісового озера. Хлопчики – мешканці великого міста і з неабияким задоволенням проводять канікули у селі. В повісті дуже багато описів природи, які автор створював з великою щирістю.Усі ці твори доводять нам, що не слід забувати, звідки ми вийшли, не слід забувати рідну природу, треба ставитися з великою пошаною до усього, що нас от очує і якомога більше бувати на природі, неважливо, з друзями чи наодинці.<span>
</span>
Ліричний герой вірша горить бажанням перетворити світ. Він уявляє собі, що все буде раціонально, з користю: зорі — дітям, барви -— гарній дівчині, щоб її покохав хлопець. Герой сповнений радості життя, яку дає природа — гамірливий ярмарок, і напівіронічно, напівжартівливо скаржиться, що в ній немає ладу, якого б йому хотілося.
Виявляється, що подібне "бажання" М. Семенко може здійснити сам і не знайдеться сміливця, хто посмів би йому заперечити. Перевертання світу, здійснене ліричним героєм поезії М. Семенка, виглядає дещо дивним. Він стягує місяця й дає йому "березової каші", роздає дітям зірки замість іграшок, а служниці Маші дарує весняні берези, щоб її покохав Петька. Михайло Семенко любить постійні зміни, постійну динаміку. Його не влаштовує навіть сама природа, він називає її "балаганом" і прагне, щоб її "чорти вхопили", адже його "бажання" неможливо виконати.
