По землі тече вода-
це весна йде молода плачуть вже сніжиночки білій пушиночки народилися з води й повернулася сюди (только пиши в столбик)
Цей вірш викликає у мене сум адже автор зображує нестерпну тугу за рідним краєм, бажання бути визнаним на Батьківщині через свої твори. Поет уславлює нескореність, силу духу, які допомагають творити, виживати у важких умовах на чужині.
«Це був тендітний, невисокий на зріст 18-19 років, з неправильними, але тонкими рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою виблискували думкою з вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю.Темно-каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався, лице його набирало неприємного виразу. Ще з малку його надзвичайно бліде й задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для його сім’ї.Усі домашні ненавиділи його, а він ненавидів своїх братів і батька». «Крім полум’яної душі, Жульєн мав надзвичайну пам’ять. Юнак назубок вивчив увесь Новий завіт по-латині, так само вивчив книгу «Про папу» Жозефа де Местра чим і здивував спочатку родину де Реналь, де працював гувернером, а потім чутка розійшлась по всьому Вер’єру, коли Жульєн дає в руки Адольфу, старшому сину мера, Новий завіт, відкриває його на будь-якій сторінці і Жульєн продовжує напам’ять. Діти його надзвичайно полюбили, а він їх зовсім не любив. Та навіть і любов до пані де Реналь була сповнена честолюбства. Першим кроком до їх стосунків пані просила гроші на його білизну у чоловіка, записала одного із слуг до бібліотеки, щоб брати коханому книжки, які він не міг читати в присутності господаря.
Жаба в міфології — істота підземна, потойбічна, тому зазвичай її відносять до “всякого гаддя”. Жаба, як і змій, рак, миша, є господинею нижнього світу, її зображують у моделі світового древа разом зі зміями.
У будь-які часи знаходилися сміливі люди, які щиро прагнули до об’єднання українського народу, до збереження української державності. Дуже довго це не вдавалося, та українські поети і письменники не раз торкалися цієї теми та відображували її у своїх творах. Одним з перших в українській літературі питання боротьби українського народу за свободу та незалежність торкнувся талановитий український письменник М. Куліш. Герої його творів перші перенесли боротьбу проти зовнішніх ворогів на внутрішніх і направили свої зусилля на здобуття релігійної, політичної та національної свободи і незалежності.У романі П. Куліша «Чорна рада» ми спостерігаємо різні погляди на незалежність та соборність України. Наприклад, у образі Сомка автор відображує власний ідеал українського гетьмана, розумної, талановитої, освіченої людини, здатної об’єднати всі українські землі сильною рукою і створити могутню державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на погляд головного героя, треба було утвердити панування старшин, які б тримали голоту в покорі, та встановити в країні мир, піднести її освіту і культуру.Але, на жаль, тогочасна влада була проти і потрібні були дипломатія та хитрість, а найголовніше – вміння згуртовувати навколо себе однодумців. Слід зазначити, що Сомка зрадили саме його полковники, у яких він був упевнений. Крім того, треба було подумати про встановлення хоч якоїсь соціальної справедливості і полегшення становища трудового народу. На жаль, усього цього у славного наказного гетьмана не було, тому він і програв та поплатився своїм життям за нереальну ідею.Гине полковник Шрам, палкий прихильник об’єднання окремих частин розрізненої України, прихильник становлення міцної гетьманської влади і створення автономної республіки. Дивним чином його патріотизм поєднався з поверхневим ставленням до пересічних українців, зокрема запорожців. Про який же мир у цьому випадку може йти мова, коли пересічні українці у результаті кровопролитних воїн не можуть отримати нічого, окрім нового тиску з боку можновладців?І козацька старшина, і запорожці, і простий народ, як уже часто бувало на нашій рідній землі, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок представників влади, до обіцянок чергового претендента на булаву українського гетьмана і чин російського уряду. В епоху, яку відтворив у своєму романі «Чорна рада» П. Куліш, посилився гніт поневоленого українського народу, тиск північних сусідів, кривавий розбрат, а крім того, нехтувалися усі права, які були здобуті у визвольній боротьбі наших співвітчизників проти польської шляхти.
