Ответ: а вариантов ответа нет?
Объяснение: Основні сюжетні лінії роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні":
⇒ лінія Чіпки: життєвий шлях, шукання. Ця сюжетна лінія розкриває історію життя чоловіка, який обрав стежку аморальності та легкого збагачення. Народившись у матері, яка не бажала дитину, Чіпка поступово виростає в атмосфері ненависті до жінки, яка його народила. Згодом героя спіткали абсолютна деградація, вбивство та каторга.
⇒ лінія Максима: вибір життєвого шляху та стежка ледарства та аморальності. Дитинство хлопця, вплив Явдошки, війна, неможливість сприйнянття законів громади, створення банди, смерть.
Другорядні лінії:
⇒Лінія Мотрі.
⇒Лінія Івана.
⇒Лінія Явдошки.
⇒Лінія Василя Пороха та ін.
Наверное "вода" только я не очень уверена ))))
Богиня подарувала ЗОЛОТИЙ ГОРІШОК
Б о г и н я м о в и т ь:"Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх,На ж тобі сей малий золотистий горіх."
Одну нічку не спи, один день промовчиІ, очистивши ум, сей горіх розтовчи.
Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,Дасть тобі молодим вічно жити воно".
Ответ:
Объяснение:
Це білий вірш.
Він не рифмується, але звучить.
Ваше щастя, що короткий.
Для вивчення напам'ять спробуйте спочатку вдумливо прочитати його, уявити собі все те, про що іде мова. Потім запам'ятовуйте "порціями" по 3-4 рядки.
Читати треба по тій же формулі, що і звичайний вірш з короткими паузами між рядками.
«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»