На мою думку, вона не має негативних рис вдачі.
Рідною мовою належить вважати мову своєї націїї,мову предків, яка пов*язує людину з її народом, з попередніми поколіннями,їх духовними надбаннями.
Людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-історичного досвіду і досягнень свого народу, його культурно-духовних надбань. Для неї вмовкає українська пісня, дума, легенда,перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова.Сьогодні культура і мова виявилися об*єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства.Мабуть,ніхто не буде заперечувати, що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності...
Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки,розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патриотизму. Культура мови - це культура нашої души.
Був зимній день діти гуляли спускалися з гірки аж раптом вони почули якийсь звук та цеж був соловейко!Ми підбігли та побачили щоу птиці було поранене крило. Юрко і ми схотіли йому допомогти.Діти взяли насіннячко тай покормили.Через декілька тижнів соловейко одужав тай полеті в теплі краї з своєю родиною
Я людина
Добра, старанна
Живу, вчуся, борюся
Моє покликання - допомагати іншим
Особистість
Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на тому ж вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі перехожі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка – це неприпустимо. Служник порядку продовжував:
- Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб’язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Мабуть, ви уже самі здогадалися, що це був Міха Голий.
Почалась довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказати. Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом…