<span>У 1922 році проводився конкурс на найкращий проект пам'ятника. Перемогу в ньому здобув твір колишнього головного архітектора міста Л. М. Шлапаковського, однак він так і не був втілений у життя У 1980-х роках кременчужани знову повернулись до цієї ідеї, в результаті чого у березні 1986 року було відкрито памятку стелу Т.Г.шевченка (ріг вул.Ленина та Шевченка. Автори барельєфа — архітектори М. Я. Завадський</span><span>). </span>
Ще маленького Тараса Шевченка ,цікавив весь світ ,що його оточував ,він був щирою дитиною ,доброю,поважав батьків ,звичаї ,традиції ,щонеделі сім"я Шевченків збиралась біля хати та читали Біблью,він бів уважним і прислухався до кожного слова ,речення .Тарас був слухняним ,завжди допомагав своїм батькам,він щиров любив мати и батька та поважав їх.
І нам, нащадкам Великого Кобзаря, яким, власне, і було адресовано «Заповіт», варто замислитися, чи виконали ми волю поета? Мені дуже прикро, що сам Шевченко не побачив свою Батьківщину незалежною (ми знаємо також, що він не дожив до скасування кріпацтва, адже побачити простий народ вільним також було його мрією). Незалежність України, після стількох років і навіть сторіч боротьби та помилок, нарешті здобута. І це — найважливіша, як на мене, подія за всю історію існування нашої держави. Але ж поет прагнув не тільки декларації незалежності, але й духу свободи в нашій країні, справедливості та щастя. Незважаючи на фактичну незалежність нашої держави, на жаль, нас і досі переслідує безпідставний, а тому ще більш прикрий, комплекс якоїсь національної меншовартості. Тобто люди, що географічно живуть в Україні, українці за походженням, не вважають себе такими. Як на мене, це якийсь історичний парадокс. Уявімо на хвилинку, що вся інформація про людину зберігається в певній анкеті. Коли б десь у «небесній канцелярії» складали питання до такої анкети, туди, безумовно, ввели б графу «національність». Бо національна приналежність людини — не формальність, а риса, яка зумовлює її мислення, вдачу, життєві принципи. Ця графа, так би мовити, є «обов'язковою для заповнення», але більшість людей не просто вважають себе приналежними до іншого народу (питання національних меншин — окреме питання, але цілком нормально, що в нашій країні мешкають інші народи, підтримуючи свою власну культуру, зрозуміло, що вони не вважають себе українцями, бо ними не є), велика частина українців живе без певної національної приналежності, вони ніби поза часом і простором, поза історичним і національним контекстом. Мені здається, це чи не найприкріше у наш час... Ось чому, напевно, ми ще не виконали заповіту Тараса Шевченка.
1) Дві недолі
2) Народження Тараса
3) Прородство баби- повитухи
4)Всі на роботу
5) Катря за неньку
6)Дитина серед ромашок
7) Дитяче буркування
8) Бур'ян та творча уява Тараса
9) Нема хлопця
10) Чумаки
11) Хлопець знайшовся
12) допомога чумакам
13) Розмова сусідів
