План.
1.Хатка на хуторі.
2.Перша подорож зеленої красуні.
3.Гостинність старої знайомої.
4. Святкова сосонка.
5.Непотрібне дерево.
6. Прикмета на дорозі.
7. Прощання з Івасем.
8. Служба в панів.
9. Втеча Іванка.
10. Зустріч з рідними.
11. Розповідь птахів про сосонку.
Чарівні казки<span>” – це не </span>тавтологія<span>, а </span>особливий різновид<span> народних </span>казок<span>, у яких </span>якнайкраще збереглися<span> обряди, </span>звичаї<span> та </span>світогляд<span>наших </span>пращурів<span>. Сюжет </span>великої групи<span> таких </span>казок розгортається навколо героїчної боротьби<span> головного персонажу над злими силами, що </span>гнітять<span> людей, тому </span>такі казки називають<span> також </span>героїчними<span>.
</span>
Вибач я не знаю але ось хоча б це: ( це мета розповіді )
Мета:
ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом Б. Лепкого,
проаналізувати твір «Цвіт щастя», дослідити реальне і уявне в новелі;
схарактеризувати образ хлопчика, його внутрішній стан; розвивати логічне
мислення, пам'ять, творчу уяву, культуру зв'язного мовлення, вміння
переказувати сюжет творів, виділяти головну думку, грамотно висловлювати
свої думки; формувати світогляд, кругозір; виховувати пізнавальний
інтерес, почуття поваги до життя і творчості Б. Лепкого, прищеплювати
риси доброти, чуйності, щирості.
Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є образи: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави». Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок твору свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синєє море кров ворожу…», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте», Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: …вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія. Поет-трибун прямо говорить народові, що порвати кайдани неволі (символ соціального і національного гніту) можна тільки шляхом збройної боротьби, в котрій проллється кров. Але це буде справедлива війна: епітети «вража зла кров» вказують прямо, що йдеться про тиранів-царів, панів-кріпосників та інших гнобителів трудящих. Інакше пани ніколи не віддадуть своєї влади. Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-заклику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вольну, нову». У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне. В одному з варіантів було «тихим добрим словом», але поет замінив «добрим» на «незлим».
Это произведение имеет четырех главных героев: Захар Беркут — глава общины на Тухольщине, Максим Беркут — его сын, Тугар Вовка — боярин, Мирослава — его дочурка. Все эти люди в повести вынуждены делать свой собственный выбор. Детально остановимся на каждом и попробуем выяснить, что принуждает людей поступать так, а не иначе.
Захар Беркут — пожилой человек, формальный лидер общины не только в своем селе, а и пользуется авторитетом на всей Тухольщине. Он является самым старым членом общины, воспитанный как независимое от князя и его окружения лицо. Все его дела - лишь в пользу общины. Уже с детства усвоил идею честности и справедливости. Избрал полнейшее служение людям своего села и уже не способен сделать другого выбора. А такая возможность была: дважды монголо-татары предлагали ему обменять жизнь своего сына на спасение поселка. Но Захар принимал решение с позиции не собственной пользы, а из позиции верности обязанностям. Если он пообещал помочь в обороне Тухольщини, то он будет держать свое слово, несмотря на зависимость жизни сына от отцовского решения. Т. е. жизненный выбор этого человека целиком зависит от традиций и правил поведения того общества, где его воспитали. Максим Беркут очень похож на своего отца. Он унаследовал все его черты: смелый, честный, справедливый, независимый. Определенной мерой также образцовый человек среди общины. И в его жизни также был момент выбора. Максим оказался в плену монголо-татар, и те предложили ему стать на предательский путь: быть проводником в своей местности, а за это в награду получить свою жизнь. Тем не менее пленный отказался, так как понимал, что через этот поступок пострадает много другого люда. Он считал, что его жизнь не достойна жизни других людей, которых он обещал защищать. Объясняя жизненный выбор данного героя, отметим, что он, как и его отец, был воспитан в свободном независимом духе. Т. е. главную роль в жизненном выборе человека играет воспитание.
Тугар Вовка — боярин князя Данила. Принимал участие в битве на реке Калка, которая закончилась полнейшей победой монголов. Но боярин каким-то образом избежал смерти, и по тому пошли слухи, что он продался монгольскому хану. Предположения оправдались. Хотя боярина можно понять: перед лицом смерти он вынужден был перейти на сторону монголов. Но когда потом он получил полнейшую волю, то все равно совершал свои черные дела. Попробуем найти объяснение такому выбору. Тугар Вовка видел реальные силы захватчиков и чудесно понимал, что большинство князей не готовы отбивать нападение. Княжеская верхушка была занята междоусобными войнами и зачастую использовали монголов в борьбе со своим соперником. Теперь мы можем понять выбор боярина, ведь измена отчизне была не новым делом, и Тугар Вовка знал много примеров подобных преступлений.
<span>Мирослава — дочь боярина. Тем не менее она сделала свой выбор, несмотря на пример и просьбу отца. Она перестала уважать его за измену отчизне. Мирослава смело стала на защиту Тухольщины, показав себя сообразительным тактиком. Но чем обусловливался ее жизненный выбор? Любовью. Между ней и Максимом вспыхнуло то большое и пылкое чувство, о котором написано много песен и поэзий. Что за выбор сделала бы дочь боярина, если бы не высокое чувство к обычному человеку - Максима Беркуту? В этой ситуации на жизненный выбор повлияла любовь...
легко...... я тоже читала
</span>
