1)Приїзд Юрка у село;
2)Похід на рибалку;
3)Розмова с Тосею;
4)Дика качка та її каченята;
5)Юрко забирає каченят від матусі і відносить їх додому.
6)Поганий апетит у каченят та їх в'ялий стан.
7)Порятунок каченят;
8)Повернення додому.
Твір на тему: "Актуальність роману Пантелеймона Куліша "Чорна рада" в наш час (198 слів)
«Чорна рада» - роман-хроніка видатного письменника П. Куліша про не найкращі дні в історії України. У творі утверджується ідея цілісності нашої вітчизни, думки про те, що свідома інтелігенція – головний клас у суспільстві. Сьогодні наша країна також перебуває у тяжких умовах, розпорошена та роздроблена. А українці – довірливий народ, як і раніше, вірить обіцянкам представників влади.
У «Чорній раді» гетьман Сомко - ідеалізована постать, що поєднує у собі риси прекрасного правителя та чуйної людини. Ця особистість прагнула встановити єдність та мир у власній країні, проте не мала можливості згуртувати навколо себе однодумців. Так відбувається і сьогодні: влада та дипломатія спроможні на обман, зраду, домогаючись вищих посад. У простого народу викликають симпатії лише ті, хто здатний на хитрість. Як приклад можна навести випадок з Іваном Брюховецьким. Будучи лише претендентом на державну посаду, він ходив у лохміттях, наголошуючи на своїй бідності та не витратливості. А ставши гетьманом, Брюховецький почав красуватися у нових недешевих одежах.
Отже, твір «Чорна рада» вражає своєю актуальністю і на сьогоднішній день. Тяжкий і довгий був шлях нашого народу до віковічної мрії – соборності та незалежності. Українці вирвалися з-під ярма інших народів, проте мають ще одне прагнення – бачити у владних кріслах своєї держави мудрих і справедливих політиків, щирих патріотів нашої рідної неньки.
— Гляди ж, сину, річкою не йди. Там ще лід молодий.
— А чого ото ти, парубче, не йдеш до школи? Ось підожди, я матері скажу!
— Ей, Олесю! — кличуть з гурту. — Гайда з нами подушки гнуть!
(непоширені)
<span>На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька.</span><span> Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала.</span><span> - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька.</span><span> - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати.</span><span> - Як це?</span><span> - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою<span> </span>– вона мене й поллє.</span><span> Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна!</span><span> Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати.</span><span> - Приєднуйся! – гукнула.</span><span> - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю.</span><span> Біленька здивувалася:</span><span> - А що робитимеш, коли вітер нападе?</span><span> - Домовлюся.</span><span> Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими.</span><span> Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона.</span><span><span> </span>Аж раптом одного дня налетів Буревій.</span><span><span>-<span> </span></span>Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар.</span><span> Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. </span><span> - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева.</span><span> - Я не хочу, - заплакала берізка.</span><span> - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер.</span><span> Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька.</span><span> - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий?</span><span> - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.</span>– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло?<span> - Я тебе не боюся, - відказала берізка.</span><span> У Буревія мову відняло.</span><span> - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш?</span><span> - Знаю.</span><span> - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької.</span><span> Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й<span> </span>крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося.</span><span> - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть.</span><span> А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку:</span><span> - Ти як?</span><span> - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані…</span><span> - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка.</span><span> - Правда?</span><span> - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати.</span><span> – Я згідна, - промовила Тоненька.</span>З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася! <span>
</span>
Зараз школу можна назвати моєю другою домівкою. Вона займає значне місце у моєму житті. Саме школа здебільшого визначає мій розклад дня, те, чим я займаюся. Саме у школі я зустрічаю друзів-однокласників, зі шкільних уроків узнаю багато нового та цікавого.Моя школа не нова, їй вже більше двадцяти п’яти років. Це триповерхова світло-сіра будівля у формі прямокутника. Молодші класи розміщені на першому та другому поверсі, а старшокласники вчаться на другому та третьому. Класні кімнати в моїй школі просторі та світлі, з великими вікнами та зручними партами. Стіни їх прикрашені квітами, вишитими рушниками, таблицями, портретами видатних учених.До головного входу веде парадний ґанок з багатьма сходинками. З цього ґанку кожного року восени та навесні нас вітають з Першим та Останнім дзвоником директор, завучі, вчителі та різні гості. З такої нагоди ґанок прикрашають квітами та повітряними кульками.На першому поверсі знаходиться великий просторий хол, де висить розклад занять, стінгазети, оголошення. А найбільшою гордістю його є величезні горщики з високими квітами – пальмами, кімнатними розами, геранями. За ними дбайливо доглядає технічний персонал школи та самі учні. Ні в кого, навіть найбільшого розбишаки, не підійметься рука зіпсувати таку красу!Ще в нашій школі є два спортзали – великий та малий, а біля школи великий стадіон. Клас інформатики оснащено сучасними комп’ютерами, тож я з нетерпінням чекаю, коли цей предмет з’явиться в моєму розкладі. А ще в більшості класів є проектори. На першому поверсі знаходиться бібліотека та читальний зал з багатьма цікавими книжками, а також їдальня, де готують смачні булочки і звідки завжди йде апетитний аромат.<span>У моїй школі досить затишно та є все необхідне для навчання. Мені подобається моя школа!</span>
