«Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі... ».«Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався» .«Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».«Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».«Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...».Мар’яна говорить Михайлику: «І вчися...та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
<span>Календарно-обрядові пісні - це вид усного обрядового фольклору, який пов'язаний з традиційними обрядами і звичаями.
</span><span>Календарно-обрядові пісні відносяться до найдавнішого виду народної творчості та отримали свою назву через зв'язок з народним сільськогосподарським календарем - розпорядком робіт за порами року.</span><span>За своєю формою ці пісні - стислі вірші, які одним штрихом, двома-трьома рядками позначають настрій, ліричну ситуацію.</span>
Вони стежать за тваринами,за їх способом життя, за їх звичками. і так далі..
Ответ:
Єслі не правильно скажу но я не помню но думаю А хати